Знайомство з батьками чоловіка Богдана пройшло, як у казці, мені вони під час першої зустрічі дуже сподобалися. Його мама дуже відкрита, товариська людина, ми почали телефонувати одна одній майже кожен день, я приїжджала в гості. Все було чудово, поки не настав момент одруження та очікування малюка.
Почнемо з того, що майбутня свекруха одразу заявила, мовляв, весілля нам не потрібне, можна і з заднього двору розписатися, грошей у нас немає, та й взагалі навіщо зайві витрати.
Мої батьки були іншої думки. Батько сказав: «У мене єдина дочка і вона вийде заміж так, як годиться, всі витрати на весілля я беру на себе, якщо у вас немає можливості». На тому й вирішили.
Почалася передвесільна метушня: мама, бабуся, хрещена – усі були захоплені турботами весільної урочистості, шукали відповідний ресторан, перебирали меню, шукали тамаду, фотографа, оператора тощо.
Одним словом, всі мої рідні старалися, щоб усе було якнайкраще. Свекруха сиділа собі вдома і її ніщо абсолютно не турбувало. Вона могла лише зателефонувати та дати цінні вказівки, що необхідно зробити. Я списувала її поведінку на те, що вона ще не усвідомила, що її син одружується, не могла зібратися з думками і зробити хоча б якийсь крок у підготовці до весілля.
Буквально відразу після весілля ми почали думати про своє житло, бо свекруха сказала, що вона нас любить, але вжитися з нами не вдасться. Моя мама відразу сказала, що ми житимемо з нею, поки не придбаємо своє. На той момент я вже була при надії.
Через місяць ми з чоловіком та моїми батьками прийшли в гості до свекрів з метою обговорити квартирне питання. І отримали у відповідь обіцянки, що нам спільно й одні й другі батьки допоможуть. Ще через місяць взяли іпотеку – 3-кімнатну квартиру в новобудові, просто коробка.
Мої батьки викладалися повністю: ремонт, меблі, кухонна гарнітура – від А до Я. Новоспечені ж родичі сказали: “У неї є чоловік, ось нехай він все і робить”. А нічого, що «її чоловік» – це їхній син? Мені здається, що чоловік повинен був свою дружину привести до себе у будинок, а не до тещі переїхати. Але й на це я знову заплющила очі.
Далі наші думки були зайняті появою синочка. Минуло 9 місяців, з’явилася на світ дитина, і начебто всі дрібниці й непорозуміння відійшли на задній план. Але ні: родичі чоловіка навіть не приїхали зустріти першого онука, сказали, що їм дорого на таксі їхати, а у вас в машині немає місця, тому побачимось потім, коли будете вдома. Але й додому протягом місяця ніхто не прийшов.
Ми самі поїхали до них у гості, привезли онука. Мені знову здалося, що все налагоджується. Але ні, це був перший і останній раз, коли вони його бачили, а дитині півтора року вже.
Водночас тривав ремонт у новій квартирі, і мені доводилося з мамою та дитиною ходити на ринки, займатися ремонтом, контролювати робітників, бо чоловік був постійно на роботі. Свекруха, все це чудово розуміючи, навіть жодного разу не запропонувала посидіти з онуком, щоби я його не возила з собою.
Коли ремонт було завершено і ми переїхали, виникли фінансові труднощі – іпотека, кредити, комунальні послуги та харчування наше й дитини ніхто не скасовував.
Мені від знайомих надійшла пропозиція піти на роботу із дуже гарною зарплатою. Моя мама відразу ж сказала, що допомагатиме нам із сином, і запропонувала свекрусі сидіти з онуком 2 дні через 2, бо у неї був такий графік роботи. А свекруха не працювала, та й взагалі не знає, що таке робота. На що ми знову отримали відмову: «я не бабуся», «у нього є мама та тато» – не погодилася.
Моя мама звільняється з роботи і повністю бере все на себе, поки ми з чоловіком на роботі. Свекруха періодично дзвонить, дає вказівки, як виховувати, чим годувати, як мити. Я на це не звертаю уваги і намагаюся не накручувати себе, щоб не провокувати суперечки із чоловіком.
Згодом чоловік висловив їм своє обурення: чому вони себе не виявляють як бабуся з дідусем? Стався конфлікт, внаслідок якого ми не спілкувалися майже півроку. На цей Новий рік все ж таки від них надійшли привітання, зав’язалася розмова, і ми знову виявилися поганими та непорядними, знову не спілкуємось.
Іноді бувають дзвінки, але ніхто навіть не запитає: а як там онук? Так ні, виключно претензії та моралі.
Мій терпець скінчився і я висловила все чоловіку: всі образи за нього, за себе, за сина, і взагалі чому до нас таке ставлення? Ми жодного разу не обділили їхньою увагою, дарували подарунки, а нам що у результаті?
Тиждень тому у чоловіка був День народження. Вони зателефонували, привітали і після цього подумали, що все налагодилося і почали дзвонити, як нічого не було. Знову ж таки не цікавляться онуком зовсім, тільки розповідали, як у них все добре, як вони з’їздили відпочивати в Карпати в санаторій, які у них плани тощо.
Я здивовано почала розмову з чоловіком, на що почула, що вони не роблять нічого погано і взагалі я винна в тому, що вони не спілкуються.
Я в повному розпачі. Чоловік або не помічає або не хоче помічати, що його батьків не хвилює, як ми живемо, на що ми живемо, чим харчується дитина. Конфлікти почастішали, і як врятувати мир між мною та чоловіком, я не розумію.
Може, я неправильно міркую? Але хіба матері властива така поведінка, яку демонструє моя свекруха? Адже мої батьки поводять і ставляться до нас зовсім інакше!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.