Чоловікові виповнилося 40 років. Відзначати він цю дату не хотів, сказав “ні”, мені легше. Просто зібралася, для своєї сім’ї приготувала обід та вечерю, цукерок дітям купила.
На роботі чоловік купив торт для колег, а родичі начебто й самі 40 років ніколи не відзначають чи мені так здалося (нас ніхто цього ювілею ніколи не запрошував). На вечір просто сімейна вечеря планувалася.
Але вийшло так, що родичі вирішили прийти, до того ж усім складом. Зателефонувала свекруха та повідомила, що за годину до нас «на чай» прийде близько 10 людей зі своїми сім’ями.
Я питаю «Який чай? Адже ми не планували відзначати?». А свекруха у своєму дусі:
— Прийдуть, посидять і підуть. І я приїду.
Ну, я й присіла. Якщо така кількість людей зможе поговорити спокійно без їжі – одна річ. Але всі, зрозуміло, принесуть подарунки і розраховуватимуть хоч якийсь стіл. Чоловіка повідомила, той теж здивувався. Сказав, що не питиме.
І хто всіх організував? Напевно, свекруха рідню помалу запросила.
А потім я взяла себе в руки і почала готувати, сина послала до крамниці за продуктами (написала йому багатоповерховий список), чоловіка за випивкою. Сама вся на нервах, стала посуд на стіл ставити, деякі закрутки відчинила.
Та й гості прийшли. Запізнилися вони, якщо звірятися з часом повідомленим свекрухою, десь на дві години. За цей час я встигла швиденько накрити стіл, підготувати нарізку, картоплю, готові салатики.
І ось ми сідаємо за стіл, а свекруха урочисто встала, тост перший каже:
– 40 років не прийнято відзначати, але ми й не відзначаємо! Ми зібралися, щоб цей вечір провести за цим скромним столом та поговорити. Із Днем народження синок!
І отак завжди! Свекруха збирає усі вершки. Що вона зробила? Запросила гостей. Що я зробила? Усе. З Днем народження!
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
