Чомусь свекруха вирішила, раз ми допомагаємо їй, то повинні допомогти і її молодшій дочці. Ця, дамочка, інакше не скажу, на жодній роботі більше місяця не затримується. – Ти думаєш, нам з мамою легко живеться на одну пенсію?, – сказала мені Уляна одного дня.
Моя свекруха вже в похилому віці, і ми їй кілька разів на місяць допомагаємо купувати все необхідне для дому, беремо довгий список, який вона складає, і їдемо магазинами. Благо, селище, де живе свекруха лише за десять кілометрів від міста.
Я зовсім не проти таких “бонусів”, але є одне “але”. Зі свекрухою живе сестра чоловіка, утриманка за життя. В основному вони з мамою спираються на пенсію свекрухи, у сестри, дорослої жінки, скільки пам’ятаю, ніколи не було роботи, де вона затрималася б надовго. Після чергового звільнення на неї налітав вселенський сум, свекруха її заспокоювала і розважала. В один із таких періодів ми й приїхали. Окрім покупок для свекрухи планували і свої, на тижні часу вічно не було, і суботу планували провести як “день торгівлі”.
Приїхавши до свекрухи, ми не розсиджувалися, вияснили, що їй потрібно, взяли список і попрямували до автівки. В останній момент з дому вибігла свекруха, тягнучи за руку дорослу дочку:
– Уляна в місто теж зібралася, підвезіть її, погуляє, а потім заберете!
Свекруха впхнула донечку на заднє сидіння, і ми поїхали. Настрій у мене відразу став на порядок нижчим, тому що сестра чоловіка – очі та вуха свекрухи. Тепер потрібно стежити за кожним своїм словом, тому що все буде передано свекрусі в найменших подробицях.
– Поїхали до гіпермаркету, треба покриття у дитячу купити утеплене, — сказала я чоловікові, і тут же почула комент із заднього сидіння.
– У мами в спальні ніяке, теж треба давно поміняти.
Потім коментар був доповнений дивними подробицями, як у мами мерзнуть ноги, як вона нескінченно через це переживає, але соромиться попросити, що про покриття мама давно мріє, і т.п.
Я нічого не відповіла, і перестала обговорювати наші покупки.
У гіпермаркеті Уляна плутала у нас під ногами:
– Теж поброджу, подивлюсь…
Це такі в неї розваги – гуляти по магазині… Зупинившись біля вітрини з каструлями, я почала розглядати одну з них, і почула за спиною:
– У мами всі каструлі вже старі, давно пора оновити.
І – продовження про сковороди, чайник…
Проходячи повз квітковий відділ, Уляна смикнула мене за руку:
– Дивись, яка квітка, мама недавно про таку говорила, давно хоче…
Сестра чоловіка не говорила: “Купіть”, але кожна її фраза просто вигукувала про це. Вибравши момент, я потягла чоловіка убік, і нам вдалося відірватися від Уляни. Зустрілися ми з нею, коли виходили з гіпермаркету, вона сиділа спиною до нас на лавці і розповідала мамі, що і як відбувалося в магазині.
Ми не стали переривати їхню захоплюючу бесіду, поїхали далі, оскільки списки покупок ще не були закриті.
Так, по магазинах та аптеках ми прокаталися пів дня. Потім чоловік зателефонував сестрі, сказав, що повертаємось і біля одного з торгових центрів ми підібрали Уляну. В руках у неї нічого, крім сумочки, не було, і я не втрималася, щоб не спитати:
– Що, так нічого й не купила?
Зовиця зрозуміла натяк, і похмуро затягнула:
– Мене ж звільнили, кожну копійку треба рахувати, у мами пенсія маленька…
Так, під її сумні пісні, ми й дісталися будинку свекрухи. Там, у дворі висіло її покриття зі спальні. Свекруха, зустрівши нас, махнула в його бік рукою:
– Провітрити вирішила, може, вам сподобається, в дитячу…
– Та ми нове купили, дякую!
– А ви нове мамі віддайте! – одразу вставила Уляна.
Я від такого натиску і злагодженості дій просто отетеріла:
– А ти не хочеш заробити на нове для мами?
Свекруха метнула в мій бік гнівний погляд:
– От тебе звільнили б, дізналася б, як воно, на допомогу жити!
Чоловік уже смикав мене за рукав, я замовкла, сіла в автівку, він вивантажив покупки, і ми поїхали. Дорогою додому я не витримала, і продовжила тему:
– Ні, ну це вже переходить будь-які межі, чому вони так поводяться?
Чоловік зітхнув:
– Родичі… нічого не поробиш.
Та я все ж думаю, що це не нормально, і треба якось їм то пояснити.
Що скажете?
Фото ілюстративне
