fbpx

Чомусь я не хочу, аби теща жила з нами в будинку, який придбали нам мої батьки. Пекарня її з усіма цими подіями збанкрутувала, обстановку на Харківщині розумієте самі. Марія Макарівна приїхала до нас зі сльозами та не знає, що робити. Коли мені батьки купували будинок, теща відмовилася давати гроші

Ми із дружиною разом 14 років. Спочатку жили з тещею перші два роки. А потім, коли ми дізналися про майбутню дитинку, мої батьки купили нам будиночок за містом. Ми тоді були дуже задоволені, раділи, що тепер зможемо жити окремо і самі собі господарі.

Звичайно, на роботу довелося добиратися набагато довше, але для мене це була не проблема. Тим більше, дружина пішла в декретну відпустку і вже не працювала, а за містом жити приємніше і тихіше, ніж було в тещі.

4 роки тому теща вирішила відкрити свій бізнес. Вона продала квартиру та вклала всі гроші у пекарню. Найняла персонал, купила дороге обладнання. Собі ж зробила там кімнату і мешкала в тому самому будинку.

Перші два роки бізнес добре розвивався, він отримував невеликий, але стабільний дохід. Але почалася війна, обстановку на Харківщині розумієте самі.

Марії Макарівні довелося звільнити більшу частину персоналу, продати частину обладнання. Вона заборгувала грошей за оренду за півроку. Довелося все розпродати за ціною, нижчою від ринкової, звільнити співробітників, а самій переїхати на орендовану квартиру.

Спочатку вона мала гроші оплачувати собі житло, але зараз вони закінчилися. Теща приїхала до нас зі сльозами та не знає, що робити. Здоров’я у неї зіпсувалося, працювати вона не може, хоча їй ще немає і 60 років.

Зрозуміло, що доньці її шкода, та й мені вона не байдужа, але жити з нею під одним дахом я не маю бажання. Наш син уже до школи ходить, за ним не треба доглядати. А коли нам потрібна була допомога з дитиною, їй було ніколи.

Коли мені батьки купували будинок, теща відмовилася давати гроші. Мій батько взяв тоді частину грошей у кредит і вже давно сплатив заборгованість. Думаю, що мій батько та мати будуть проти того, що Марія Макарівна переїде до нас жити. Тим більше, що батьки оформили будинок на мого батька, так що фактично він мені і не належить.

Але що з мамою дружини тепер робити? Дружина плаче. Оплачувати їй окрему квартиру я не зможу, я не маю зайвих грошей. Якби їй потрібна була одноразова допомога, я міг би допомогти. Але щомісяця оплачувати їй житло і забезпечувати її я точно не буду.

До речі, дітей у тещі більше немає, крім моєї дружини. Вікторія й сама з нею жити не дуже хоче. Адже було таке, що дружина зверталася до своєї матері кілька разів по допомогу, але та відповіла, у тебе є чоловік, нехай він і подумає про достаток у сім’ї.

Але з іншого боку, не залишати ж її на вулиці. Але я точно знаю одне: якщо погоджуся на її переїзд до нас, то дуже пошкодую. Я вже жив із нею перші 2 роки, я досі пам’ятаю той час, її командний тон, постійне невдоволення. А зараз через вік і випробування долі у неї характер став ще гіршим, тому й не знаю, як бути.

Настправді це дуже сумно, коли людина лишається ось такою безпорадною і, по суті, нікому особливо не потрібною.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page