fbpx
життєві історії
Чорну звістку принесла мала сусідська Катя, забігла після обіду, коли Люба поралася в садку. – Назара під ніч привезуть. Це точно, мамці сама тітка Юля сказала! Земля поплила у Люби з-під ніг, кольорові півонії у квітнику злилися в одну густу пляму. Так вони і стояли обидві: навколішки по різні сторони вулиці, тримаючи в одній руці свічки, а іншою обіймаючи округлені животи

Їхня любов як сонечко була: не розлучні вдома, в садочку і за партою. Всі в селі знали, що Назарчик і Люба будуть разом, поберуться, діточок роститимуть.

А воно не так закрутилося.

На випускному приревнував Назар свою кохану в смарагдовій сукні, посварилися. Поїхав, попри її бажання, поступати в область у військову академію. Люба у місцевий технікум вступила, а потім у село на їхнє підприємство працювати повернулася.

Назар теж привіз в село у батьківську хату до овдовілої мами Юлі молоду дружину Ксеню, а сам – туди-сюди: служба-дім.

Люба заміж не поспішала. Розуміла, що вже не буде ніколи разом зі своїм першим коханням, обоє вони знехтували подарунком долі, ім’я якому – справжня любов. Відчувала, що не покохає вже нікого так, як Назара, що він назавжди у її серці: «Любка-однолюбка» – по-доброму називала її старша сестра.

Але Люба просто вирішила не квапитися, дозволити відболіти всьому, працювала, вступила заочно в університет у Хмельницькому…

Росія напала на Україну.

Офіцер Назар приїхав додому попрощатися надовго з дружиною, яка носила їхнього первістка: коли й побачаться наступного разу?..

Зайшов і до Люби. Пригорнув. «Душа моя! Світ мій…» – Люба йому подумки. Пішов через годину, коли засяяла на тривожному лютневому небі перша зіронька.

Назавжди.

Тітці Юлі подзвонив сам генерал:

– Ваш син – Герой, він назавжди живий, Україна вдячно схиляє голову перед Вами за те, що виростили для Батьківщина такого сина, такого відважного захисника! Назар своїм вчинком врятував життя 10 товаришів.

Любі на інший кінець села чорну звістку принесла мала сусідська Катя, забігла після обіду, коли Люба поралася в садку.

– Назара під ніч привезуть. Це точно, мамці сама тітка Юля сказала!

Земля поплила у Люби з-під ніг, кольорові півонії у квітнику злилися в одну густу пляму.

Так вони і стояли обидві: навколішки по різні сторони червневої вулиці, разом з іншими односельцями, тримаючи в одній руці свічки, а іншою обіймаючи округлені животи – Ксеня вже великий, Люба – ледь-ледь означений.

Село мерехтінням сотень вогників зустрічало свого Героя.

Автор – Олена Мірошниченко

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.