Чотири роки тому я вирушила на заробітки в Португалію, а по поверненню думала купити сину квартиру і зажити спокійно і в достатку. А все виявилося зовсім інакше. Та я не жаліюся на долю й життя. Сумно, звичайно, коли чоловік виявляється зрадником, але не я перша і, на жаль, не впевнена, що остання.
Життя в маленькому містечку чомусь здається таким простим і прекрасним, але лише в тому випадку, якщо ти якийсь місцевий бізнес-монополіст.
Для звичайних людей це скоріше безнадія та постійна фінансова скрута. Мало можливостей, слабка інфраструктура, невпевненість у завтрашньому дні. Квартири хіба що дешеві. Та й то далеко не завжди.
Мій син, як і я, завжди хотів вирватися з нашого рідного райцентру кудись подалі. Де можна жити та розвиватися, будувати плани. Але ось чоловік тільки сміявся з нас і все повторював, що комусь у цьому житті судилося їсти зі срібної ложки, а комусь постоли лагодити треба. Всі ми різні й маємо різні погляди.
Проте в нашій сім’ї завжди я ухвалювала найпульсивніші й важливі рішення. Вони ж, як це не дивно, найчастіше давали позитивний результат. Подумавши добре і тверезо оцінивши ситуацію, я зробила висновки, що ми з чоловіком ще досить молоді і все ще можемо спробувати вхопити успіх за хвіст.
Нам по сорок із лишком років, син закінчує школу. Чому б не змотатися за кордон і не заробити трохи грошей? Попрацюємо трохи і повернемося з непоганими шансами щось змінити у своєму житті.
Син мене підтримав. Він давно хотів собі окреме житло. А ось чоловік тільки покрутив пальцем біля скроні, відмовився і сказав, що він уже не в тому віці, щоб працювати на якогось закордонного дядька на заводі за копійки.
Ну а я легка на підйом. Взяла кілька уроків іноземної мови, купила словник та поїхала в Португалію до знайомої. Чоловік відпустив, але був не надто задоволений. Угода була спробувати попрацювати на півроку-рік. А там уже й вирішити, що робити далі.
Але на ділі виявилося, що для того, щоб не проґавити момент і можливості, треба було витратити цілих чотири роки життя. Нехай і для доброї справи.
Звичайно, весь цей час я спілкувалася з сім’єю через Інтернет. Ми багато розмовляли, ділилися новинами, син навіть у такий спосіб познайомив мене зі своєю нареченою. Добре, що у наш час можна підтримувати зв’язок за багато кілометрів один від одного. Тепер навіть для нашої глухомані це коштує копійки.
Ми домовилися, що я приїду додому саме на весілля сина. Список гостей та місце урочистостей вже обговорено. За все я платила своїми коштами.
А як подарунок я хотіла просто віддати синові гроші. Готівкою. Щоб він, як дорослий чоловік, відчув їхню вагу і сам вирішив, куди їх витратити. За моїми підрахунками, тієї суми мало вистачити на середню однокімнатну квартиру. А там і свати підсоблять молодим.
Але цей день мені запам’ятався не святковим настроєм. Адже саме тоді я дізналася, що мій чоловік мені зраджує. Навіть не так, він живе з іншою жінкою в її будинку. Причому особливо не ховаючись ні від сина, ні від людей. Наша сусідка підтвердила мої підозри та розповіла всі деталі. Ось такий сюрприз.
Я того дня вирішила не впадати у відчай і як слід все обміркувати. Сказала чоловікові лише, що хотіла б обговорити з ним ситуацію, але трохи пізніше. Він був проти.
Крім того, мені була незрозуміла поведінка мого дорослого сина. Який навіть не сказав мені, що останні місяці жив у нас вдома удвох зі своєю майбутньою дружиною. А мені про це навіть словом не сказав. Що, не було часу передати якісь новини про батькову подругу?!
Словом, наступного ранку чоловік мені все спокійно розповів. Виявилося, що він справді живе з іншою жінкою. Але причиною цього є мій від’їзд і нестача жіночого тепла у його житті. Тепер, коли я вдома, він без проблем повернеться назад.
Коли я вирішила питання з чоловіком, у мене виникло велике бажання перевернути всі меблі у квартирі, але я себе стримала.
І тоді син зателефонував до мене. Справа в тому, що вручати йому подарунок у мене зовсім не було настрою, і я просто вирішила зробити це пізніше. А тепер рідна дитина зателефонувала з’ясувати, в чому, власне, справа.
Тоді я і з ним провела розмову. І так, виявилося, він знав. Просто не хотів мене засмучувати, але й тата він «по-чоловічому» розумів. Він же з самого початку був проти того, щоб я виїжджала. Тож син, виходить, ні в чому не винен. Він просто не хотів, щоби ми з батьком розійшлися.
Отже, забіжу трохи наперед. Через 2 місяці квартира таки була куплена. Особисто для мене. Я її обставила, але жити, принаймні, найближчим часом у ній не збираюся. Проте здавати в оренду її можна легко, що я і зробила.
З чоловіком ми розійшлися, хоча важким це розлучення ні для кого не було. Ми просто втомилися один від одного, віддалилися. А син із дружиною тепер живуть у моїй колишній квартирі. Усі щасливі та задоволені.
А я ось збираю речі, щоби знову виїхати на заробітки, тепер в Грецію, там маю друзів. Але не як раніше, коли робота без вихідних і все заради зайвої копійки. Ні, тепер я можу розслабитись.
Європа відома не лише високими зарплатами, а й гарною кухнею, інфраструктурою та кліматом. Пасивний прибуток від квартири у мене є. І куди повертатись – теж є.
Подивимося, я ще не така стара для другого заміжжя. А раптом моя доля вже чекає мене на тому березі. І я особисто буду цьому лише рада, я відкрита новому, бо життя одне!
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
