Іра народила доньку в 39 років. Від законного чоловіка. Було весілля, сукня машина з кільцями – все за традицією.
Коли піврічна донька лежала у ліжечку, а чоловік пішов прийняти ванну, засвітився екран мобільного телефону. Іра машинально торкнулася його рукою і побачила текст смс-повідомлення: «Сумую милий, коханий…»
Іра, ще не вірячи до кінця, що це повідомлення її чоловікові, почала гортати листування і жахнулася: майже рік він спілкується з іншою дівчиною, яка живе в іншому місті. Іра згадала, як за цей час він уже п’ять разів з’їздив у нібито відрядження.
Після цього був скандал, а потім вони розлучилися, і Павло поїхав із рідного міста.
Рік Іра оплакувала зраду і своє невдале заміжжя. Вона навіть перестала робити вдома прибирання: у всіх кутках був завал, на шафах збирався пил.
— Вважай, що тобі пощастило,— казали їй подруги,— ти заскочила в останній вагон: народила доньку майже сорок років. Це твоя єдина дитина!
Згодом Іра заспокоїлася; підростала донька: почала ходити, потім розмовляти. У три роки вона вже цікавилася, де її тато.
Іра не бачила свого колишнього вже більше трьох років і вирішила активно зайнятися влаштуванням особистого життя: знайти собі чоловіка та дочці батька.
Спочатку з’явився Іван, і дочка потяглася до нього, називаючи татом. Але він через пару місяців поїхав, помахавши дівчинці ручкою і зізнавшись, що до неї не повернеться. З’явився Володимир.
Чотирирічна Оля бігала за ним «хвостиком» і просила пограти, почитати, погуляти. Але Володимиру, який кинув дружину з трьома рідними дітьми, чужа Оля зовсім не потрібна. І з Ірою у нього не склалося.
Коли Олі виповнилося п’ять років, на порозі з’явився новий тато – дядько Андрій – добродушний, веселий. Він швидко порозумівся з дівчинкою, став називати її донькою. Але його захоплення спиртним Ірина не змогла прийняти. Розлучилися.
Олена мама загинала пальці, перераховуючи всіх чоловіків, що не відбулися, п’ятирічної дочки, дратуючи дочку і виганяючи. Вона купувала доньці гарні речі, ігри, але дівчинка постійно говорила, що мріє про тата:
— Ну чому ми не можемо купити собі тата? – Запитала якось Оля маму.
Іра, як могла, пояснила, що це ж не річ, це жива людина і тата «купити» неможливо, на що дочка відповіла:
— А в Каті мама каже, що вона купила дядька Артема.
Іра зрозуміла, про що йдеться: з Катиною мамою Олеся перетиналася в дитячому садку. У жінки був прибутковий бізнес, і нещодавно вона прийняла молодого хлопця, який послужливо відчиняв перед нею дверцята машини.
Ірина переконала дочку, що та неправильно зрозуміла слова Каті. Але самій було боляче вже не так за себе, як за доньку.
І раптом зненацька з’явився рідний батько Олечки. Дівчинці було шість років, і вона має вже восени піти до школи. Вперше Павло з’явився до рідного міста і захотів побачити після довгої розлуки дочку.
Іра не заперечувала, до того ж подруга дізналася, що Павло розлучився з дружиною, до якої колись поїхав, покинувши її з донькою.
Додому до Іри, Павло не пішов, тож утрьох вони погуляли у парку. Оля придивлялася до батька та по-дорослому стримувала свої емоції. Але на другу зустріч вона вже повисла в нього на шиї.
Подруги натякали: “Може, зійдетесь”. Але Іра заперечливо мотала головою; було видно, що Павла вона вже не любить.
— Найголовніше,— казала Іра,— що після шести років розлуки, він з донькою бачиться: гуляти ходить, іграшки, речі їй купує, книжки читає. Адже у Павла теж Оленька єдина дитина.
Тож нехай у неї буде батько, щоб не довелося колись іншого тата «купувати».
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
