Я одружений – як обухом по голові прозвучало його визнання. В голові застукало. Аж ніяк не входило в мої плани виявитися в ролі коханки. – Але ти не переживай, між нами все скінчено, я розлучуся, – подальші слова сприймалися з трудом. Все попливло, як у тумані.
Давно? – запитала я спокійним тоном
5 років. Але ти ж бачиш, я не вдома, по відрядженнях все мотаюся. – Супер! Діти є?
Син… Я тобі чесно кажу, у нас давно все погано. Ще до тебе ми збиралися подавати на розлучення. Та ніяк не доходили до цього руки. Тепер я точно розлучуся, адже хочу бути тільки з тобою.
Напевно я повинна була розвернутися і піти в той же момент. Або влаштувати гучний скандал. А я повірила. Кожному його слову.
На той момент ми з Костею прозустрічалися півтора місяці. Це була божевільна любов, про яку пишуть в романах. Тому дізнатися настільки неприємну новину, коли вже по вуха закохана, було зовсім недоречно. Я розповіла про все кращій подрузі, Уляні. Як і кожна найкраща подруга, Уляна підсипала дьогтю в мед.
Та знаю я таких! Ніколи вони не розлучаються, тільки обіцянками годують, приручають мов цуценя, поки ти потрібна. А потім побіжить до своєї законної дружини і сина, як ні в чому не бувало. І нічого ти йому не зможеш пред’явити. Бо не маєш жодного права!
А раптом і справді їх відносини підійшли до логічного завершення ще до мене?
Ну дивись, Наталя, я тебе попереджала.
Через тиждень після визнання Костя почав збиратися до сім’ї. Щоб з сином побачитися і подати на розлучення. На останнє я намагалася сильно не надіятися, щоб не так боляче було, в разі чого.
Я буду дзвонити тобі кожну годину, – намагався заспокоїти мене коханий перед посадкою в поїзд. – Ти мені краще не дзвони, я сам. Все буде добре, не плач.
Подальші два дні були найдовшими в моєму житті. Щогодини Костя, природно, не дзвонив.
Вона пильнує мене, розумієш?
Ви обговорили розлучення?
Ще ні. Малий весь час у мене на руках. Не будемо ж ми говорити про це при ньому. Нехай засне, тоді.
Весь день як на голках, я місця собі не знаходила. Не могла заснути. З телефоном не розлучалася ні на хвилину. Крутилася всю ніч, в 6 ранку сон безнадійно покинув мене. Подзвонив Костя тільки о 10 годині.
Доброго ранку кохана! Не спиш?
Привіт Костя. Давно вже не сплю. Як ти?
Та нічого, нормально. Вчора з сином заснув близько опівночі.
З дружиною поговорив?
Я ж тобі кажу, син ні на хвилину не відходив від мене. Коли мені було говорити? – роздратовано відповів коханий.
Все зрозуміло… Чим будеш займатися? – запитала я сухо.
Зараз з малим йдемо на дитячий майданчик. Ну добре, давай я тебе потім наберу. Незручно розмовляти. Цілую. – не дочекавшись відповіді, Костя завершив розмову.
Я відчула як до горла підступив ком. “Права була Уляна”, – подумала я. І образа заповнила всю мене.
Довгоочікуваний дзвінок пролунав тільки ввечері. Костя був напідпитку.
Вона вигнала мене. Навіть речі не дала зібрати нормально. Синові гидот всяких наговорила про мене. Мені так складно, ти не уявляєш. – І тільки зараз я зрозуміла, якою була егоїсткою. Адже розлучення, це не просто візит до РАЦСу.
Це не звична процедура, яка трапляється по неділях. Зараз повністю змінювалося його життя, з усіма наслідками, що випливають. Що найсумніше, батько втрачав сина. Костя був хорошим татом, наскільки міг ним бути. І, як раніше, вже не буде. В той момент розпадалася сім’я, труднощі наздогнали всіх її учасників. “А ти, бачте, переживаєш, що він не дзвонить щогодини” – заговорила моя совість.
Де ти зараз?
Іду на дачу ночувати. Сидів в під’їзді з речами, випивав, прощався з минулим. Раптом якісь підлітки налетіли, побили мене. Вкрали речі.
Цього ще не вистачало! – злякано скрикнула я. Серце скочило в п’ятки. – Зворотний квиток на поїзд з тобою?
Так. Він у мене в куртці в кишені був. І 50 гривень готівкою.
О котрій годині у тебе завтра поїзд?
О 6 ранку, але я ж так і не дійшов до РАЦСу.
Та Бог з ним, з цим РАЦСом. Встигнеш ще. Ти головне, повертайся. Я тебе зустріну. – У цей момент я не хотіла нічого, тільки б Костя був у безпеці, поруч зі мною.
На наступний день я зустріла коханого на пероні столичного вокзалу. В руках нервово смикала пакетик з їжею. На очі набігли сльози, коли побачила його. Він міцно-міцно обняв мене. І я відчула себе найщасливішою людиною на землі, нехай навіть в ролі коханки.
А я тут поїсти привезла.
Поїхали на Набережну, – запропонував він.
Повторний візит до сім’ї Кості був через місяць. За цей час йому кожен день дзвонила дружина, кричала, плакала, кликала до телефону дитину. А я, зібравши волю в кулак, терпіла і чекала. Вірила, що коли-небудь це закінчиться. Увечері перед від’їздом Кості я задумалася: “Чи не я розбила сім’ю, як це буває в фільмах?”.
Ти впевнений, що все робиш правильно?
Не знаю, але я впевнений, що з тобою я щасливий, як ні з ким в житті. І не прощу собі, якщо втрачу своє щастя. – Він поцілував мене в носик і стало так добре, тепло і спокійно.
З дружиною Костя все таки розлучився. Сина став відвідувати всі рідше. А потім і зовсім припинив спілкування. Чому прокоментувати не можу ніяк. Та й взагалі, це вже зовсім інша історія. Через два роки ми одружилися. Іноді я думаю, чи не розбила я сім’ю. Потім заспокоюю себе. Адже ми щасливі разом, нехай навіть такою ціною прийшли до цього. Ми двоє розуміємо жертву, принесену в ім’я нашої любові. Тому напевно і зберігаємо настільки дбайливо сімейне вогнище.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
