Сестра чоловіка Олеся старша за нього на три роки, але ще не заміжня, і взагалі вона трохи дивна.
Ми замовили столик в ресторані на восьму годину вечора, щоб відзначити першу річницю весілля. Зовиця олеся з’явилася в кросівках, і її охорона не пропустила.
Вона одразу подзвонила нам, висловивши претензію: ми могли б і попередити, що святкувати будемо в пристойному закладі, тоді вона б і одяглася відповідно.
Приїхали, називається! Їй назву ресторану було сказано за два тижні до річниці, вона ще тоді пораділа, що місце дуже пристойне. Але все одно вирядилася в кросівки! їЙ 33 роки, щоб ви розуміли.
Ми до неї вийшли. Чоловік запропонував сестрі, щоб вона викликала таксі і з’їздила додому, там поміняла взуття і повернулася. В іншому вона виглядала нормально: непогане плаття і легка шкірянка. Але у Олесі виявився свій варіант:
– Я тут на дошці оголошень туфлі знайшла! Вони нові, шикарні, вже подзвонила – продають за непотрібністю, дівчина поскупилася і на розпродажі останній розмір забрала. Я швидко сходжу, всього через два будинки звідси, і повернуся.
Чоловік згідно кивнув, мовляв, йди, потім до нас на другий поверх ресторану піднімешся. Олеся зам’ялася:
– Вони три тисячі гривень коштують. А у мене з собою тільки тисяча. Додаси? Я поверну!
Чоловік задумався. Ми віддали тридцять тисяч за депозит, ще п’ять було у мене з собою про всяк випадок. Решта грошей вдома, карти теж брати не стали.
Мені ні краплі не хотілося щось давати Олесі, але чоловік попросив. Я дістала дві тисячі, зовиця їх забрала і помчала, пообіцявши скоро повернутися.
Про сестру Тарас згадав через півтори години. Чесно сказати, мені не до неї було: компанії подруг і друзів цілком вистачало.
Чоловік спустився і вийшов з ресторану, щоб зателефонувати. Повернувся швидко, сказав, що Олесю годі й чекати:
– Вона подружку зустріла, до неї в гості поїхала.
По домівках ми роз’їхалися після півночі, все задоволені і втомлені.
Вдень, коли ми прокинулися, Тарас пішов варити каву, а я залізла в телефон, глянути на лайки і коментарі до вчорашніх фотографій. Подивилася на опубліковані мною, вирішила пробігтися по друзях і зайшла в розділ з фотографіями друзів.
Олеся відзначилася: колаж фото з якоюсь дівчиною з келихами в руках і фото туфель. Супроводжувалося це все її коментарем: «Обмиваємо нові туфельки!»
Вирішила їй написати і дізнатися дату повернення двох тисяч. Відповідь Олесі була геніальна:
– Аха-ха, це мені компенсація за відсутність на вашій річниці!
– Ти серйозно? – написала я, але вона це повідомлення не прочитала.
Чоловік якраз зварив каву, я вийшла на кухню, поскаржилася йому на сестру. Він їй подзвонив.
Так, вона дійсно вважала дві тисячі якоюсь компенсацією. Типу, ми вдесятьох посиділи на тридцять штук, вона була б одинадцята, і її частка склала б дві сімсот. Отже вона з нас ще менше взяла, всього дві тисячі. Оце так логіка…
Вирішили з чоловіком забути більше нікуди його сестру не кликати, а її вчинок вирішили запам’ятати, щоб в майбутньому не було повтору.
Через чотири місяці після нашої річниці в Олесі був день народження. Вона нас запрошувала, але ми не пішли: чоловік скинув їй номер карти, сказав, що ми не прийдемо, але вона може відправити «нашу долю» з суми, витраченої нею на організацію свята, йому на карту.
Олеся обурилася і в результаті нічого не відправила. Ніхто і не чекав, але троллінг вийшов заліковий. Ми з Тарасом посміялися.
Олеся досі з нами не спілкується. Дві тисячі теж не повернула. І вважає себе правою. А ми взяли і зіпсували їй настрій в день народження. Ось такі люди бувають.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
