Данилу три роки, і він має знати в такому віці, що без дозволу нічого в моїй квартирі брати не можна. Ти, Оля, обов’язково з ним поговори. Я його звісно ж за це в кут поставила, але і розмова потрібна, – зробила мені свекруха зауваження, бо мій син від попереднього шлюбу, як вона любить наголошувати, взяв без спросу кусочок рулетика. З того часу я більше з Валентиною Іванівною не спілкуюся. Та недавно зателефонувала зовиця.
– Якщо тобі нікуди віддати хлопчика, привозь, я пригляну за ним, – пробурмотіла Валентина Іванівна своєму синові.
До слова, хлопчиком свекруха називала мого сина від першого шлюбу. Його звуть Данилко, три роки.
Свекруха не схвалила вибір Ярослава, не дивлячись на те, що її старша дочка Анна теж вдруге заміжня, і дитинка від першого шлюбу є.
– А чому ти не зберегла перший шлюб? Тепер твій син буде під опікою вітчима. Мій Ярослав його не образить, він добре вихований, але рідного батька не замінить. І ти не повинна наполягати на цьому, народжуй йому рідну дитину, – голосила Валентина Іванівна.
Ярослав на думку матері не звертав уваги. Данилко йому сподобався відразу, вони швидко знайшли спільну мову. Я взагалі не розумію, чому свекруха до мене чіпляється, вона ж теж втекла з дітьми від чоловіка-випиваки. Вона кілька разів будувала відносини з іншими чоловіками, але не зрослося.
З Валентиною Іванівною я намагалася тримати нейтралітет, щоб остаточно не зіпсувати відносини. Я жила в своїй квартирі, від неї нічого не вимагала, тому і претензії в мою сторону були невиправданими. З дитиною сидіти я її просити не планувала – вона сама проявила ініціативу. Один раз, але з яким результатом!
У той день мене терміново викликали на роботу у вихідний. Син залишився з чоловіком, але через годину зателефонувала мама:
– Чоловік Анни потрапив до лікарні, а у неї кран прорвало, треба терміново відремонтувати.
– Мамо, я з Данилком, дружину на роботу викликали. Я тягати його з собою не буду, він прихворів.
– А слюсар сам по магазинах бігати буде? Як вона без води весь день буде? А дружина твоя чого в вихідний на роботу поперлися, якщо у неї дитина хворіє?
Вона запропонувала Ярославу привезти Данилка їй. Він і погодився. Коли чоловік впорався з усіма справами, заїхав за мною на роботу, і ми вирушили за сином. Свекруха нас зустріла пронизливим поглядом:
– Цей хлопчик дуже невихований! Я його поставила в кут!
– Мамо, а що трапилося? – здивувався Ярослав.
– Він краде. Поки я говорила з донькою по телефону, він заліз в шафу і дістав рулет!
– Я просив їсти, а вона мене не слухала, – заплакав Данилко.
– Мама, у тебе все нормально? Тобі рулету дитині шкода? Ти через нього дитину цілу годину в кутку тримала? – обурився чоловік.
– Якби він дочекався, я б його пригостила. Внучка прийде, я її чим пригощати буду? Та й взагалі, я не зобов’язана виправдовуватися через чужого невихованого хлопчика. Твоя дружина, як мати, повинна пояснити йому, що в моєму будинку так себе вести не можна.
Я вважаю, що свекруха не права, адже таке покарання за з’їдений десерт – це дурість. Я забігла в магазин, купила кілька пачок рулетів і віднесла свекрусі.
– Це відшкодування збитку. Вашій внучці вистачить? – запитала я її.
З того часу я більше не спілкуюся зі свекрухою. Валентина Іванівна підтримує зв’язок з сином по телефону, про Данила навіть не питає. Незабаром у нас народилася донечка, свекруха про неї згадала тільки через кілька місяців.
– Мама хоче до вас прийти! – подзвонила мені зовиця.
– Я до неї не ходжу, і до мене ходити не треба. Златка підросте, Ярослав її познайомить з бабусею. Якщо її там в кут ставити не будуть за бублик.
– Ти з цим рулетом все ніяк не заспокоїшся? Ох і дріб’язкова!
Я просто вимкнула телефон. Немає бажання з’ясовувати стосунки з цими жалюгідними людьми.
А ви що б сказали з цього приводу?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
