fbpx
життєві історії
– Дав Бог невістку, – бідкалася Свекруха, розглядаючи осколки, – Звідки тебе синочок мій привіз? – Із села, – заливалася сльозами Невістка, – Великі Корінці. Свекруха зіщулилася і перехрестилася. Подумала і перехрестила невістку, про всяк випадок, але з тією нічого не сталося. Видихнувши, Свекруха зібрала осколки своєї улюбленої вази і з сумом викинула їх в сміття. – Вибачте, – схлипувала дівчина, – Я більше не буду. Що ви, заради своєї дитини зайву спідницю не виперете?

– Дав Бог невістку, – бідкалася Свекруха, розглядаючи осколки, – Звідки тебе синочок мій привіз?

– Із села, – заливалася сльозами Невістка, – Великі Корінці.

– Воно й видно, – посміхнулася Свекруха, – Горе ти, цибульне. Не знала б, так вирішила, що ти з Бідою Одноокою в родичах ходиш.

– Ходжу, – продовжувала ревіти Невістка, – Бабуся вона моя, по матері.

Свекруха зіщулилася і перехрестилася. Подумала і перехрестила невістку, про всяк випадок, але з тією нічого не сталося. Видихнувши, Свекруха зібрала осколки своєї улюбленої вази і з сумом викинула їх в сміття.

– Вибачте, – схлипувала Невістка, – Я більше не буду.

– Звичайно не будеш, – підтвердила Свекруха, – Ваз у мене більше не залишилося.

Невістка знову заревіла в повну силу.

– Розкажи мені краще, де тебе мій синочок знайшов?

– Він мене врятував, – витираючи сльози, сказала Невістка, – Він Злого Чаклуна переміг і мене звільнив. І одружитися вирішив.

– Чаклун що, нікого гарнішого викрасти не міг? – усміхнулася Свекруха.

– Міг, – Невістка невинно плескала віями, – Напевно. А що?

– Та так, нічого. Рукоділлю якому навчена?

– Жодному.

Свекруха зітхнула.

– Ну, це нічого, – сказала вона, – Вчитися ніколи не пізно. Готувати, мабуть, вмієш?

– Ні, – похитала головою Невістка, – В домі цим матінка займалася.

Свекруха зітхнула ще важче.

– Хоч підлогу мити вмієш?

Невістка скривилася.

– Ось ще! – обурилася вона, – Ще не вистачало, мені підлогу мити!

– Ох, вибачте, – засміялася Свекруха, – Ти царської породи, чи що?

– Ні, – Невістка знову заплескала віями, – Бурякові ми. А що?

Свекруха відчуланеймовірне бажання кинути чимось у кого-небудь.

– Ось дивись, мила, – ласкаво заговорила вона, – Синочок мій хлопець видний. Богатир, красень, золота повні скрині. Медаль “За взяття Горинича за хвіст” має, Цар особисто вручав.

– Ага! – радісно кивнула Невістка.

– Так ось і скажи мені, – Свекруха присунулася ближче, – Ти йому така навіщо здалася?

– Так я красива! І він мене врятував!

– Дав Бог невістку. А як же ти будинок в чистоті та затишку утримувати будеш? А сніданок-обід-вечерю готувати? Ти ж нічого не вмієш.

– А ви на що? – здивувалася Невістка.

– По-твоєму, я повинна залишитися біля вас? – Свекруха починала закипати, – І за тебе всю роботу робити?

– Ну це ж ваш син. Він же мене врятував! Що ви, заради своєї дитини зайву спідницю не виперете?

Свекруха подивилася на Невістку важким поглядом і відкрила шафу. Вийняла з неї невелику пляшку, крихітний пухирець і дві чарки.

– Давай-но, мила, за зустріч, – сказала вона, сховавши пухирець в руці, – І заспокоїтися варто нам обом.

Незабаром додому повернувся Іван.

– Синочку мій любий, – обіймала його мати, – Прийшов, нарешті.

– Прийшов, – кивнув Іван, – А де ж моя суджена?

Свекруха зробила сумне обличчя.

– Ти уявляєш, – розповіла вона, – Як дізналася Милослава, який ти наречений видний, та з медаллю, так відразу давай сльози лити! Я, каже, його не варта. Повернуся, мовляв, до матері з батьком, скажіть мене не шукати. Вже як я її не вмовляла, як не старалася, вона вперлася і ні в яку! Так і пішла.

– Знову, – засмутився Іван, – Дуже шкода. А я ж одружитися всерйоз хотів. Ой, мамо! Це ще що? Порося?

– Порося, – підтвердила мама, хитро посміхнувшись, – Купила ось, на весілля, а воно не знадобився, виходить. Пізніше в сарай відведу, нехай з іншими свинями сидить.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page