“Давай порахуємо, скільки підгузків нам треба взяти цього разу?” – це була остання фраза, яку я почула від Дениса, перш ніж увійшла до кімнати. Спочатку я навіть не звернула уваги, бо думала, що він говорить про наших дітей. Але потім щось змусило мене зупинитися і прислухатися. Говорив він тихо, схвильовано, наче боявся, що хтось почує. “Тільки не забудь сказати, якщо щось ще потрібно для малого,” – продовжував він.
Цей “малий” виявився не нашою дитиною, а чужою. Вірніше, Денисовою, але не моєю.
Я стояла за дверима і не могла повірити в те, що чула. Мій чоловік, людина, якій я довірила все своє життя, купує підгузки для дитини, яка народилася в нього з іншою жінкою. Гроші, які він бере у мене, він витрачає на цю дитину.
Після того вечора я не могла заспокоїтися. Розмова за дверима повторювалася в голові знову і знову, мов заїжджена платівка. Усе, що здавалося стабільним і звичним, раптом почало хитатися.
“Денисе, ми можемо поговорити?” – почала я ввечері, коли діти вже спали. Він навіть не підняв голову від телефона, але кивнув.
“Що це за дитина, про яку ти говорив по телефону?” – запитала я прямо.
Його очі миттю розширилися. “Ти що, підслуховувала?”
“Не перевертай все на мене! Відповідай!” – я вже не стримувалася.
“Це… це не те, що ти думаєш,” – він почав нервово терти лоба.
“Денисе, перестань! Я знаю, що ти витрачаєш мої гроші на дитину, яка народилася в тебе з іншою жінкою. Ти хоч розумієш, що це означає?”
Він замовк. А потім, наче здавшись, промовив: “Добре, так. У мене є ще одна дитина. Але це було випадково, ми з тією жінкою більше не разом. Я просто допомагаю. Це ж дитина, Наталю!”
Я відчула, як у середині щось стискається. Його слова кололи важче, ніж я могла уявити.
“Ти допомагаєш? А наші діти? А наша сім’я? Як ти міг це зробити?”
“Наталю, я не хотів тебе втрачати. Це сталося, коли в нас були складнощі…”
Я здивовано подивилася на нього. Складнощі? Він говорить про період, коли я працювала ночами, щоб оплачувати наш будинок, коли моя мама висилала гроші з Італії, щоб ми могли завершити будівництво? Це були складнощі?
“Ти використовував мене, мою працю, мої гроші, щоб підтримувати цю дитину. Як ти міг, Денисе?”
Він мовчав. Його мовчання було гіршим за будь-які виправдання.
“Знаєш, що найгірше? Я навіть не підозрювала. Я так довіряла тобі, що ніколи не перевіряла, куди йдуть гроші. А ти… Ти просто зрадив нас усіх.”
Після тієї розмови ми майже не говорили. Він уникнув подальших пояснень, а я не мала сил допитуватися.
Я сиділа на кухні, дивилася на стіну і думала про те, як ми прийшли до цього моменту. Я працювала фрілансером і заробляла більше, ніж він. Усе, що ми мали, в основному було куплено на мої гроші. Він ніколи не соромився брати у мене кошти. Навпаки, робив це з такою легкістю, що я навіть не замислювалася.
Але тепер я розумію, що вся ця легкість – це була брехня. Він не тільки зрадив мене як жінку, але й зрадив нашу сім’ю.
Мама дзвонила з Італії того ж вечора. “Наталю, ти щось не така сьогодні. Щось сталося?” – її голос був теплий і турботливий.
“Мамо, я сама не знаю, що робити,” – відповіла я, ледве стримуючи сльози.
“Ти завжди знала, що робити, доню. Ти сильна. Просто подумай про дітей і про себе. І ніколи не дозволяй нікому використовувати тебе.”
Її слова змусили мене задуматися. Чи маю я продовжувати це життя, знаючи, що Денис не тільки зрадив мене, але й обманював?
На наступний день я зібралася з думками і знову заговорила з ним.
“Денисе, ти маєш зробити вибір. Або ти залишаєшся тут і відмовляєшся від усіх контактів із тією жінкою, або йдеш до неї і цієї дитини. Але я більше не дозволю тобі жити за мій рахунок і обманювати мене.”
Він знову почав щось пояснювати, виправдовуватися, але я вже не слухала. Я більше не відчувала до нього нічого, крім розчарування.
Зараз я стою на роздоріжжі. Залишити все як є чи зробити радикальний крок і почати нове життя без нього? Що б ви зробили на моєму місці?
Автор – Карамелька
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Передрук суворо заборонений!
