Я давненько заміжня. У нас вже і діти є, і в школу ходять, і в цілому життя хороше. Але іноді битовуха заїдає, а настрій – понити.
Ось в такі моменти я питаю чоловіка: де романтика, де цукерки-букети?! Де весь цей любовний шарм і сюрпризи?! А чоловік не нервує і не піддається на мої короткочасні психи.
Він же знає, що я до нього пішла якраз від романтика. Романтика, який любив сюрпризи.
Одного разу він сказав, що нас чекає чудовий вечір, і мені варто підготуватися. У сукні і на підборах я була посаджена в його тарантайку, і ми поїхали за вісімдесят кілометрів від міста, щоб в лісі подивитися на світанок.
У сукні. В лісі. Вночі. Без куртки. Ще б пара таких сюрпризів – і привіт пігулочки-таблеточки.
Він співав мені пісні під вікном. І мені довелося під ранок витягувати його з вольєру, тому що сусіди спочатку просили по-людськи, потім поливали водою, а потім не витримали і викликали ментів.
А я валялася з температурою і навіть не думала, що шум зовні – в ім’я мене.
Він приніс мені квітів з лісу, в букеті яких сиділи кліщі, покусали мене і собаку.
Він кликав мене в похід в гори, коли я у мене болів живіт іхотілося тільки полежати, розумієте, з яких причин. Запевняв, що на природі, біля багаття, з наметом мені стане легше. І ніяких мені не треба таблеток – любов вилікує.
…Пішла я від романтика до того, хто картоплі насмажив, коли я повернулася з морозу. До того, хто чай наливав сам, без питань, відразу з цукром. До того, хто просто брав і дбав. Краще від будь-якої романтики.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
