– Де б ви зараз були без матері? І ти, і чоловік твій, бідняк! – голосно, на весь під’їзд, кричала пенсіонерка Антоніна Миколаївна, виходячи зі своєї квартири і продовжуючи розпочату розмову з дочкою Вікою. Віка з сім’єю – чоловіком і двома малюками-погодками – недавно приїхали до матері «пожити», що не потягнули знімну квартиру після того, як батько сімейства несподівано залишився без роботи.
Чоловік Віки не сидить, хапається за все підряд, тому вже кілька разів наколовся – в одному місці не заплатили, в іншому обдурили… Однак духом не падає – тиждень тому вийшов в третє місце, працює, але до зарплати ще далеко.
Віка знайшла підробіток – ходить мити підлогу в розташоване неподалік, офісна будівля, вечорами з 6 до 8. Поки вона працює, з дітьми сидить Антоніна Миколаївна.
Мати дійсно зараз дуже допомагає дочці. Але при цьому вона, жінка за характером, дорікає дочці при кожному зручному випадку, влаштовуючи подібні до сьогоднішньої безкоштовні концерти для сусідів.
Все Віка робить неправильно – і чоловіка не того вибрала, і дітей даремно народила, і тарілки на сушилку не в ту сторону ставить… Та й з зятем, як можна здогадатися, Антоніна Миколаївна не мовчить і не церемониться.
Каже все, що думає. Той мовчить поки, але сили теж під кінець… Віка намагається швиденько закрити за матір’ю двері, щоб зупинити словесний потік.
Але мати все ніяк не піде остаточно, притримує вхідні двері і продовжує радіючи, що в під’їзді, здається, є слухачі:
– Наплодили злидні, говорила я тобі… Ні освіти, ні розуму, ні кола, ні двора… Від твого, від цього, так званого чоловіка, і одну дитину не варто народжувати! Сиди тепер, соплі на кулак мотай. Ще добре, що мати є і є до кого прибігти… Тьху! – Антоніна Миколаївна нарешті починає спускатися вниз, роздратовано стукаючи каблуками по сходах, а Віка швиденько замикає за матір’ю двері на всі замки…
– Ну чому вона так, а? – скаржиться Віка подрузі. – Адже у неї свого часу теж були важкі часи! І їй допомагали рідні, коли вона з батьком розлучилася. І на роботу влаштували, і житло знайшли, і речі несли, і продукти. І ніколи не дорікнули… Чому ж вона зараз зі мною так?
– Ну а що ти ображаєшся? – пише їй подруга. – У чомусь мати, безумовно, права. Без житла, без грошей двох дітей народили – самі винні. Не подобається таке слухати? Не слухайте! Але тоді і не приймайте допомоги від матері. Просто не приймайте ні в якому вигляді – ні грошей, ні продуктів, ні сидіння з дітьми, ні житла. Вирішуйте свої проблеми самі, як дорослі люди. Ах, важкий період у вас? Немає грошей? – ну, тоді платите за допомогу не грошима, а нервами. Все просто. А як ти хотіла – мати буде вас чотирьох на собі тягнути, терпіти у себе в будинку та ще й мовчати повинна? Посміхатися?
А як вважаєте ви, чи має мати моральне право постійно третирувати дочка, якщо допомагає тій матеріально? Адже від труднощів ніхто не застрахований.
Може, в подібній ситуації краще і чесніше не допомагати зовсім – не пустити, наприклад, в свою квартиру, просто закрити двері перед носом, нехай йдуть, куди хочуть, не давати грошей, не сидіти з онуками – чим допомагати і ось так принижувати потім?
Або ви вважаєте, що мати права, вона терпить незручності, і посміхатися не зобов’язана?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
