fbpx

Де дочка Іванна зараз, як живе і чим займається я не знаю, і, якщо чесно, мені це навіть нецікаво. Ми постійно віддавали їй наші зарплати, а щойно лише Іванка навчилася говорити, бабуся навчила її віддавати накази. Свекруха стала наполягати, щоб я переписала квартиру своїх батьків на дочку. Кілька тижнів тому мені зателефонувала колишня свекруха: – Ти не забула, що в Іванки випускний скоро?

Де дочка Іванна зараз, як живе і чим займається я не знаю, і, якщо чесно, мені це навіть нецікаво. Але – по порядку…

***

Я вийшла заміж з кохання, але дуже рано. Мені тоді було 18 років, а мій чоловік був старший за мене на десять років. Мої батьки були проти нашого шлюбу. Його мама, яка, до речі, повністю контролювала життя свого сина, також відмовилася мене приймати. Наші з нею стосунки не склалися з першого дня нашого знайомства.

І все ж після весілля Василь забрав мене до себе. Ну як до себе, до матері, адже він жив разом з нею.

Свекруха Ганна Петрівна завжди і всюди пхала свого носа. Іноді складалося таке враження, що наша сім’я – це не я і Василь, а ще і його матуся.

Вона контролювала абсолютно все і всім керувала в будинку. Ми постійно віддавали їй наші зарплати і навчилися виконувати всі її розпорядження. Це була справжня в’язниця, а не сімейне життя.

А потім народилася донечка. Я наївно думала, що після появи у нас дитини все зміниться і ми нарешті станемо повноцінною сім’єю, але де там.

Іванка була дуже схожа на свою бабусю по батьковій лінії. Вона була зі свекрухою Наче дві краплі води з Ганною Петрівною! І зовні, і за характером. І після її народження в нашому домі з’явилося вже два злих поліцейських.

Щойно лише Іванка навчилася говорити, бабуся навчила її віддавати накази. І дочка почала нами керувати.

Моя подушка не встигала висихати від сліз, а чоловік був настільки байдужим, що не міг нічого зробити.

Коли Іванні виповнилося 9 років, одне за одним пішли в інший світ мої батьки. Спочатку не стало мами, а через кілька місяців і батька. І це стало останньою краплею мого терпіння і «любові» до дочки.

Свекруха стала наполягати, щоб я переписала квартиру своїх батьків на дочку. Вона не просто наполягала, а змушувала мене це зробити, давлячи на мене все сильніше.

А потім взагалі навчила Іванну говорити, що власна квартира набагато краще, ніж ще одна бабуся. Я не могла спокійно дивитися на те, як моя дитина радіє тому, що її бабусі більше немає, а Ганна Петрівна єхидно потирає руки. Я сказала Васі, що йду від нього, а він не надто мене і відмовляв.

Через кілька місяців я подала на розлучення. Дочка відразу заявила, що я їй не потрібна і жити зі мною вона не буде. Іванна захотіла залишитися з бабусею і татом.

Я не наполягала на її переїзді. Мені навпаки так було легше і простіше розпочати нове життя і облаштуватися. Я знала, якою вони зроблять мене в очах дочки, але якби я її забрала від коханих тата і бабусі, було б ще гірше.

Після розлучення я переїхала в батьківську квартиру.

До речі, на Іванну я її так і не переоформила.

Протягом десяти років, поки дочка не досягла повноліття, я справно платила аліменти щомісяця і перераховувала, коли могла, додаткові кошти на її виховання і утримання.

Дочка моя росла холодною і байдужою людиною. Було дуже не просто, коли я її брала до себе на вихідні чи канікули. Вона не цінувала те, що заради неї робила я, а тільки постійно від мене чогось вимагала. Коли ж я відмовлялася їй щось купувати, то вона розповідала вдома бабусі, яка я жадібна.

Згодом я бачилася з Іванною все рідше і спілкувалася ми все менше, а потім і взагалі я перестала її відвідувати, а вона приїздити до мене. Я щомісяця перераховувала їй гроші і все, на цьому мої обов’язки як матері завершувалися.

***

Днями Іванні виповнилося вісімнадцять. Я до сих пір живу сама, хоча і кілька років зустрічаюся з гарним чоловіком. Але у нас “гостьовий” цивільний шлюб, бо одна тільки думка про заміжжя викликає у мене супротив. Далило, дякувати йому, не наполягає, нас все влаштовує. Вихідні, свята, відпустки, куди поїхати – ми завжди разом. І в той же час ц кожного свій простір. данила вдівець, він би хотів офіційний шлюб, але поважає моє рішення. А я за це поважаю і люблю його.

Я просто досі переживаю, що можу потрапити на той же гачок вдруге. Я не хочу більше заміж, не хочу, щоб мною командували. Я хочу бути собою! Хочу радіти життю і насолоджуватися кожним прожитим днем. Це ми з данилом і робимо.

***

Кілька тижнів мені зателефонувала колишня свекруха:

– Ти не забула, що в Іванки випускний скоро. Потрібно гроші здати, а ще купити сукню, туфлі і заплатити за візажиста і косметолога. Коли ти гроші на це все переведеш?

А нічого, що ще тільки березень? І це по-перше.

А по-друге, свекруха дзвонила не просто, щоб нагадати мені про це. Вона вимагала від мене грошей!

Я промовчала і просто поставила трубку, а потім пішла і купила нову сім карту. Я змінила номер телефону і разом з ним змінилося все моє життя. До мене перестали надходити загрозливі дзвінки від свекрухи і від дочки, яка кожного разу щось вимагала.

Як вона живе зараз і чим займається – я не знаю. Якщо чесно, мені це нецікаво. Вона вже повнолітня і сама повинна вміти справлятися. ЇЇ було, кому вчити премудростям життя.

Я ж в її віці вже була матір’ю, і ні про яку фінансову підтримку з боку батьків не було й мови. Я допомагала їй всі ці десять років після розлучення, а тепер я умиваю руки.

Нехай тепер її проблемами і питаннями займаються улюблені бабуся і тато. З мене досить… Звичайно, прикло, що дочка у мене одна і з нею так склалося, але, видно, доля.

До слова, Данило дуже мріє про дитину від мене…

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page