Декілька днів тому ми з Анною вибралися в театр, а після пройшлись затишними вуличками Львова, де звідусіль пахло кавою та свіжою випічкою. Ми ще декілька днів згадували цю мандрівку. Та в середу, о сьомій годині ранку, від Анни пролунав тривожний дзвінок. Вона була заплакана і я ледь розібрала причину її стану. “Що тепер буде? Як тепер з цим жити?”. Щоб хоч якось полегшити стан подруги, я миттю видалила усі відео зі сторінки!
Людина, яка тягне за собою цілий віз комплексів, не має права на спокійне життя, бо в голові цілий час вирує безліч запитань.
А що про мене подумають інші? А чи правильно я вчинила? А як зробити свій вибір, щоб не помилитися?
І таких запитань мільйон крутиться в голові і постійно потрібна відповідь на них. І я знову невпевнена…
Так і з моєю подругою, якій, ой як нелегко приходиться у житті.
Звати мою подругу Анна, красива жінка, яка вже має свою сім’ю. Чоловік і двійко чудових і дорослих підлітків. Яким, на мою думку, Аня також прививає вже змалечку той комплекс невпевненості у собі.
Вчора мала дуже неприємну ситуацію зі своєю Анною, після якої ми ледь з подругою не пересварились.
Моя подруга ще молода і приваблива жінка, адже до сорока ще є трішки часу.
Та здебільшого наш вік це те, на скільки ми себе сприймаємо і відчуваємо. Ось, наприклад, я відчуваю себе молодою, хоч мої сини вже вищі за мене.
Проте я завжди цікавлюсь сучасним світом, легко комунікую з незнайомими людьми і навіть серед моїх співробітниць, біля мене завжди крутяться молоді дівчата, яким зі мною цікаво спілкуватися.
Та моя подруга геть не така. Вона постійно зациклена на своїй зовнішності, одяг в неї завжди несе строгий характер, щоб нічого зайвого не було видно. До того всього вона дуже тяжка на підйом.
Щоб з Анною кудись помандрувати, слід її дуже довго вмовляти, а не завжди на це є час. Тому моя подруга багато втрачає, могла б брати від життя більше радості, та комплекси і заборони в голові Ані постійно не дають їй цього зробити.
Кілька днів назад ми з подругою все ж таки вибралися на виставу у театр. Яка Аня була щаслива, що все ж таки поїхала. В неї аж сльози виступали від радості, за гарно проведений час.
Подруга мені не переставала дякувати, що я її витягнула, і говорила, що ця поїздка додала їй крила і піднесла на дусі. Три дні ми тішились і згадували моменти нашої поїздки.
Згадували і кафе, яке відвідали, і як гарно в центрі міста, адже ми трішки пройшлися цими милими вуличками, де звідусіль пахло чи то кавою, чи то свіжою випічкою, зокрема і славнозвісним львівським сирником.
Та дзвінок, який пролунав з самого ранку мене неабияк стривожив.
Звісно, що я для своїх рідних, як і для себе на згадку, познімала коротенькі відео і зробили декілька фото з цієї “вилазки” в світ.
Одним з яких я поділилась в соц мережі, де ми з подругою сидимо у кафе. Коротеньке сторіс де ми гуляємо вуличками нашого міста. Бо самі живемо в селі і не завжди є можливість побачити всю цю красу.
А особливо, коли ще навколо все святкове і гарне, все у дусі Різдва.
І що б ви собі подумали? Сусідка написала Ані що бачила її у інтернеті, де та гуляє і п’є каву.
Після цього неймовірна паніка і страх напали на Аню, що можливо, щось вона зробила не так.
Подруга мене почала просити, щоб я видалила все, і щоб більше ніхто не бачив її на просторах інтернету.
Мої заперечення, що тут нічого поганого немає, Аня навіть слухати не хотіла. Лише стверджувала, що не хотіла б, щоб про цю мандрівку хтось дізнався.
“А як з роботи хтось дізнається? То що, тоді всі будуть мене обговорювати?”
Звісно, що я все видалила, лише заради того, щоб моїй подрузі легше жилося.
Та чи насправді так має бути? Чи ми маємо завжди зважати на думку інших. Адже це наше життя і тільки нам вирішувати, як його прожити.
Та моя подруга мабуть не розуміє, що в неї одне життя і вона багато чого втрачає, ховаючись за своєю невпевненістю і комплексами.
Можливо хтось скаже, що я не мала права виставляти подругу на своїй сторінці, тому вона і образилась. Але відразу ж випереджаючи такі коментарі додам, що самій Анні це подобалося, і вона з захватом розповідала, як вона гарно вийшла на тих світлинах чи відео.
Але налякало мою подругу те, що про неї подумають знайомі, колеги по роботі чи просто родичі. Анна дуже залежна від чужої думки. Вона ж не має права в такий важкий час прогулятись по місту, чи випити в кав’ярні запашної кави з сирником.
Скажіть, будь ласка, як допомогти подрузі? Як донести їй, що потрібно жити тут і зараз? Що наші “сусіди” лише мріють, щоб ми занепали духом, і здалися.
Але цього не буде, бо ми сильні, незламні і неодмінно Переможемо і свої страхи і звісно ж – “сусіда”, який після 24 лютого не дає нам спокійно жити.
Користуючись нагодою хочу подякувати нашим мужнім ЗСУ! Дай вам Бог здоров’я та сили, щоб всі повернулися живими та неушкодженими до своїх домівок, в обійми найрідніших вам людей!
Буду вдячна за кожну щиру пораду від вас, дорогі читачі!
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
