Декілька років тому переді мною постав важливий вибір. Тоді я була впевнена у своєму виборі і щаслива. І хоч тоді для мене все було очевидно, зараз все очевидно у зворотний бік. Річ у тому, що я відмовила нареченому-іноземцю і вийшла заміж за свого українського хлопця.
До того як вийти заміж, я листувала з одним молодим чоловіком з Європи. І хоч у мене не було прагнення знайти собі нареченого, спілкування з іноземцем призвело до запрошення переїхати за кордон. Щоб там познайомитися ближче та, за наявності взаємної симпатії, одружитися.
Я була налаштована позитивно. Бо навіть через екран я відчувала закоханість свого співрозмовника. Але в гру вступили інші почуття.
Як завжди буває в житті, або нічого, або все одразу. Незадовго до пропозиції друга з Європи я зустріла Рому. В міру привабливий, в міру кумедний і розумний. Я і не думала, що зможу так швидко закохатися в когось.
Благо, це було взаємно. Іскра переросла в блискавку, і ми з Романом вже не могли відірватися один від одного. Щоправда, Рома практично нічого не мав. Кімнату винаймав у квартирі з друзями, перебивався різними роботами і особливо ніде не затримувався. Він шукав себе. Однак на той час це мене зовсім не бентежило. Кохання застилало всі недоліки Романа.
І коли треба було вирішувати остаточно, з ким залишатися, я обрала Рому. Весілля організували вже за 3 місяці. Ми оселилися в квартирі, що дісталася мені від бабусі. Так почалося нове життя.
За півтора року спільного життя я дійшла невтішних висновків. Рома як не міг знайти свого місця у світі працевлаштування, так і не знайшов. Я сама змушена була шукати вакансії для чоловіка, хоч за підсумком той приносив додому зовсім невеликі гроші.
Про подарунки або просто приємні речі, такі як квіти, я забула дуже швидко. Чоловік не приділяв мені належної уваги і лише “закривав вуха”, коли я висловлювала йому претензії. У результаті я зрозуміла, що дуже важко перебувати поруч із людиною, яка ні до чого не прагне. Або тільки вдає, що прагне. І то з-під палиці.
На свій великий жаль, я тепер зрозуміла, що згаяла свій шанс. Замість хоч якихось перспектив я обрала «рай у курені», який мені доводиться забезпечувати самій. Замість інтелігентного іноземця вдома на мене чекає байдужий ледар, який давно не говорив мені навіть приємних слів.
Вже тиждень я думає про розлучення. Хоч я вже й звикла до чоловіка, але навіщо поруч той, хто вже не викликає кохання?
Чи варто подавати на розлучення, якщо я почуваюся нелюбою поруч із чоловіком? Я хочу знайти свого чеського знайомого і написати йому знову, а раптом він досі сам і наше спілкування відновиться?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.
