Нагородив мене Всесвіт досить дивними родичами з усіх сторін. Ну от взяти з останніх прикладів. Декілька тижнів тому до нас приїхав тимчасово пожити племінник чоловіка, поки не влаштується в Києві на роботу.
Хлопець нічого не робить, не займається пошуком роботи, а просто лежить і їсть. Продукти він не купує, приготуванням він не займається. З’їдає усе, хоч там окрема полиця в холодильнику його і стікери приклеєні.
Повертаюся я додому з роботи з голодною дитиною, а вдома нас зустрів порожній холодильник, хоча весь вчорашній вечір я готувала. Я влаштувала розбір польотів. Та чоловік був непохитний – рідні треба допомагати. А ми з сином не рідня, чи що?
Поїхав назад додому, роботу так і не знайшов до душі і кишені. Буває.
На вихідних я влаштувала сімейну вечерю у себе вдома, запросила брата з племінниками – малюкам 4 та 8 років. Поки я прибирала зі столу, діти пішли гратися, а брат за ними не дивився.
У результаті вони непомітно пішли в нашу спальню, знайшли там мою дорогу обручку і змили його в умивальник. Ми навіть сантехніка викликали в надії, що може воно десь там застрягло, але ні.
Я попросила брата відшкодувати вартість колечка, а це $10 тисяч. А він такий заявляє мені:
– Ти у здоровому глузді, чи що? Це діти, вони просто гралися.
Вся родина на його боці, мовляв, нічого такого, ми ж рідня, всяке буває. А я хочу подати на нього до суду.
Коли у нас народилася менша донька, ми з чоловіком вирішили назвати її Євою. І всі були щасливі доти, доки про ім’я не довідався батько чоловіка. Чого ми від нього не наслухалися.
І те, що розуму ми не маємо, і що ми все життя дитині зіпсували таким ім’ям, і претензії, що з ними навіть не порадилися щодо вибору імені.
Коли батьки чоловіка заїхали до нас провідати внучку, свекор заявив, що йому все одно, що написано у свідоцтві про народження, вони будуть називати нашу доньку виключно Катрусею:
– Треба, щоб дитину звали як усіх, бо навидумували тут нісенітниці!
Якось коли старший син був маленький, ми чекали на гостей. Я попросила маму підійти на годину раніше, посидіти з дитиною, щоби під ногами не крутився, поки я готую. Вона прийшла, мовчки сиділа на дивані і на цьому все.
Я біля плити, все кипить, вирує, мій дворічка по всій кухні крутиться, а бабуся гордо сидить в іншій кімнаті, моя помічниця.
А ще я маю молодшу сестру, їй 31 рік. Ми зовсім різні: у нас із чоловіком 2 дітей, а вона чайлдфрі, яка виховує 2 німецьких вівчарок. Я повністю підтримую сестру, адже це її життя та її вибір.
Але проблема в тому, що вона щиро вважає собак своїми дітьми і не бачить різниці між ними та реальними малюками.
Наприклад, сестра влаштувала істерику батькам за те, що вони включили до своєї святкової листівки лише «людських онуків», а «волохатих онуків» не згадали.
Вона привела своїх собак на святковий сімейний обід і посадила їх за дитячим столиком, в той час, як деякі діти боялися псів.
Сестра образилася на те, що її собакам заборонили бути присутніми на весіллі нашого брата, а моїм дітям дозволили, адже це, за її словами, несправедливо. Іноді вона заходить надто далеко.
От як вам така рідня? І як мені бути з братом, діти якого змили сою обручку?
Передрук без гіперпосилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське
