fbpx
життєві історії
Я накинула на себе пальто, шарф і вибігла на вулицю. Ще й парасольку забула взяти. Таки сьоме чуття мене не підвело

В один момент я таки накинула на себе пальто, шарф і вибігла на вулицю. Ще й парасольку забула взяти. Таки сьоме чуття мене не підвело.

Анна прокинулася серед ночі.

– Що ж тобі не спиться? Що трапилося? Адже все гаразд. Тиша. Всі сусіди сплять, і ти спи! – прошепотіла вона сама собі.

А потім Анна зрозуміла, чому вона прокинулася. Їй не давало спати кошеня.

Сьогодні ввечері, коли вона йшла після роботи додому, побачила на лавці маленьке кошеня. Воно так нявкало і ніби кликало на допомогу. Кошеня було симпатичне, сірого кольору. Було зрозуміло, що хтось спеціально посадив на лаву. Тому що так високо воно само б ніколи не залізло.

Анна прошла мимо.

– Нічого! У світі багато добрих людей. Хтось забере малюка додому! Я більше не хочу відчувати таку у важкість на душі! – подумала Анна.

Два місяці тому вона попрощалася зі своїм котиком. 14 років тому вона знайшла Валентинку (на голівці було сердечко) маленьким кошеням на вулиці, і всі ці роки вони були разом. Анна дуже важко перенесла ці дні, тому вирішила не брати сіре кошеня, щоб знову не переживати такі часи.

– Цікаво, чи забрали його чи ні? Що ж мені так на душі не спокійно?

Анна так і не змогла заснути, тому вона одяглася та вийшла на вулицю. На вулиці лив дощ, було холодно та гидко. Ще б! Адже надворі вже був жовтень.

На лавці нікого не було. Але Анна для впевненості покликала “кис-кис”. Анна посвітила ліхтариком довкола лавки. І раптом недалеко від лавки вона побачила маленьку собачку, яка дивилася на неї переляканими очима. І раптом з-під боку собачки виглянуло це сіреньке кошеня.

Анна взяла кошеня на руки і поглянула на собачку. А песик махнув хвостиком.

– Ну що? І тебе мені доведеться забрати! Не можу ж я друзів розлучати! Пішли зі мною! – сказала Анна.

Анна несла кошеня, а собака бігла слідом. Тут раптом поряд зупинилася автівка.

– Дівчино, сідайте! Я вас підвезу! Ви ж зовсім промокнете!

– Але ж я з собакою та кошеням! Ви візьмете всіх нас?

– Сідайте зі своїми тваринами! Куди вас треба відвезти?

Анна назвала адрес і сіла в автівку.

– Мене звати Максим. Я – ветеринар, у мене було чергування і тепер я повертаюся так пізно з роботи. А чому ви в такий пізній час на вулиці?

Анна про все розповіла йому.

– А я тут живу недалеко. У мене завтра вихідний. Я можу оглянути ваших тварин і допомогти вам їх привести в порядок.

– А мене звуть Анна. Дякую вам велике. Я не відмовлюсь від допомоги!

Потім Максим довіз Анну до під’їзду та поїхав додому. Анна нагодувала кошеня та собаку. Вони лягли спати на стару підстилку Валентинки.

А Анна лягла спати. Вже засинаючи, вона думала про те, що їй краще приготувати: чим пригостити Максима.

– Можливо, мені спекти пиріг з капустою чи все-таки шарлотку з яблуками, яка в мене так добре виходить? Я якраз днями привезла такі смачні яблука від мами. Спеку шарлотку!, – вирішила Анна.

Наступного ранку Максим приїхав і допоміг Анні.

Ось так і познайомилися мої батьки: Анна та Максим.

А за півтора року на світ з’явилася я. Собака Дамка та наш кіт Сірко прожили з нами дуже довго. Ми були всі разом такі щасливі.

А мої батьки вже прожили разом 27 років. Моя мама дуже часто пече шарлотку. А тато посміхається й каже, що вона йому за стільки років жодної крапельки не проїлася.

– Твоя шарлотка з кожним роком стає все смачнішою та смачнішою! – з посмішкою каже тато моїй мамі, своїй коханій дружині.

Фото ілюстративне