День дванадцятий. Психологи кажуть, що сьогодні знову “психологічно складний день”. Але ж ми цей день переживемо, як і всі попередні. Ми – українці. Ми зможемо.
Сьогодні в Одесі знову була ніч без сирени. Дуже дякую за це нашим збройним силам. Ми живемо у відносному спокої, напруженому очікуванні, але ми вчимося з цим справлятися.
Правда, коти мої майже не гуляють, роблять свої справи і відразу заходять додому, ніби відчувають загальну напруженість. Намагаються опинитися поруч, посидіти, полежати, зазирнути у вічі.
Ніколи не думала, що житиму в “кіно про війну”. Згадую, як у вересні 2014 року, коли у нас у дворі вже жили біженці з Донецької області, дівчинка Кіра, п’яти років від народження, впала у дворі, обхопила голову руками і голосно закричала, бо почула гучний хлопок на вулиці увечері. Це почався салют у парку, у нас таке бувало, розважався так хтось. Кіра лежала і кричала, ми її обіймали, а вона лише кричала: Аааааааааа! І ми нічого не могли вдіяти.
Я не хочу, щоби наші діти так кричали.
Ми вистоємо.
Слава Україні.
Лілія Штекель, м. Одеса
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Михайло Штекель
