День народження моєї сестри Лілі був шикарний. Найдорожчий ресторан, столи ломилися від вишуканих закусок. Всі по колу вітали ювілярку. Лише одна я вирішила усамітнитися з сестрою, і виговорити все, що я думаю, прямо в очі. Після вона жалілась мамі, звісно. Але мене це не бентежить.
Днями святкували тридцятип’ятирічний ювілей моєї старшої сестри Лілі. Ми прийшли, як завжди, всією сім’єю, з донькою та сином, вони підготували улюбленій тітці цілу виставу, вручили свої дитячі листівки, сестра, традиційно – подарунки у відповідь, протягом вечора племінники постійно спілкувалися з Лілею, розповідаючи їй про свої “важливі” справи , тягнули її з-за столу пограти, словом – суцільна ідилія.
Сама собою зайшла розмова про потомство. Розмовляли ми дуже стримано та тактовно, не перетинаючи “червоних” ліній, але в нас із чоловіком склалося враження, що потомство у Лілі на 100% асоціюється зі словом “потім”.
Успішна бізнес-леді, чоловік працює заступником директора іншої успішної фірми, будинок – повна чаша, але сестра ніяк не може зупинитися в прагненні “все вище і вище”. Безумовно, прагнення самовдосконалення – дуже добре, але з її вмінням ладнати з дітьми і, найголовніше, без категоричності у питанні їх появи, сам Бог велів подарувати племінникам двоюрідних братиків та сестричок.
Але сестра на мої заклики активізувати це питання лише посміхалася:
– Андріано, ти що, ми розширюємося, я не знаю, за що хапатися на роботі після одного вихідного, а уяви, я піду на пару років! Все розвалиться, а я йшла до того, що зараз маю майже п’ятнадцять років. Не можу ж я все покинути, і стати мамою.
Я терпляче пояснювала сестрі, що коли буде дитинка, знайдеться і час і сила. Як це чудово – стати мамою, почути перший плач, взяти на руки, прикласти до себе…
А Ліля продовжувала посміхатися:
– Та я знаю все це, і не відмовляюся стати мамою, але не зараз, правда! Ми з Богданом це питання на контролі тримаємо, п’ємо, ось, хіба що з бульбашками пару крапель на днях народженнях, стежимо за собою, все у нас гаразд.
На мої заперечення, що все гаразд до певного віку сестра відразу знайшла вихід зі становища:
– Згодна, ми були в клініці, обговорювали цю тему, нам запропонували “дещо” заморозити, щоб скористатися, коли знадобляться, до десяти комплектів ціна не змінюється, в один контейнер…
У мене просто очі на лоба полізли:
– Сестричко, ти що, хочеш експерименти над собою та своїми дітьми проводити? Яка заморозка! Є чоловік, є ти, є у вас ліжко, що ще потрібне? Які контейнери?
Ліля після цього зіскочила з обговорення:
– Так, все, у мене день народження, давай, вітай мене, а не виховуй! Мамо, Андріана до мене знову пристає!
Мама сумно усміхнулася і нічого не відповіла. Вона розуміла, що переконати Лілю не можна, а загострювати стосунки, тим більше на іменинах – зовсім ні до чого.
А ви б пішли на “таке”, як моя сестра? Бо я – нізащо…
Фото ілюстративне
