День народження нашої принцеси Софійки ми святкували в трьох: я, іменинниця і свекруха. Була десь дев’та година вечора. Я вклала малу спати, запарила чайку і сіла поруч з Галиною Степанівною за кухонним столом, як неочікувано пролунав дверний дзвінок. Свекруха повернула ключем, і я почула голос колишнього чоловіка. – Мам, знайомся, це Лариса. Вона чудова людина. Тобі сподобається. Тут така справа, ми до тебе на деякий час пожити. Пустиш?
Коли від мене пішов чоловік, прихопивши з собою всі накопичені гроші, я залишилася сама без засобів для існування з семимісячною донечкою на руках.
Спочатку я вирішила, що свекруха приїхала “додати” мені, але Галина Степанівна мені сказала:
– Так, припиняй лити сльози і давай збирай речі, ви з донькою їсте до мене.
Мені не дуже хотілося це робити, але все ж таки я розуміла, що в мене немає іншого виходу. Наші стосунки зі свекрухою завжди були далекі від ідеалу. Я за всі роки спільного життя з її сином не чула від неї жодного доброго слова.
Саме тому мене здивувало те, що свекруха стала єдиною людиною, яка вирішила мені простягнути руку допомоги.
– Галино Степанівно, я вам дуже вдячна за гостинність! – відповіла я їй.
Це були мої перші слова до свекрухи, які я сказала їй щиро.
– Так, припиняй, ми ж не чужі. – Сказала мені вона і взяла на руки мою доньку. -Ну, що красуне, поїдеш жити до бабусі. Ми зараз з тобою підемо погуляємо, а матуся нехай збирається!
Я слухала, як ніжно бабуся воркує з онукою і не вірила своїм вухам. Адже зовсім недавно вона мені говорила, що в житті не визнає мою доньку.
Вже ввечері ми пили чай у квартирі свекрухи. Галина Степанівна віддала нам з донечкою більшу спальню, а сама перебралася в маленьку. Я з подивом подивилася на свекруху, а вона мені сказала:
– Ти ж розумієш, що внучці потрібне місце, бо вона з дня на день поповзе. Ти поки що речі розклади, а я піду стіл накрию.
Коли я сіла за стіл, то побачила, що свекруха приготувала для мене м’ясо та овочі на пару:
– Ти ж поки що годуєш, я вирішила, що тобі треба їсти корисну їжу, але якщо ти захочеш, то я можу тобі підсмажити м’ясо.
Коли я зазирнула в холодильник, то побачила там цілу поличку з дитячим харчуванням.
– Внучка вже в тому віці, що можна починати її годувати, якщо тобі щось не подобається, то ми можемо купити те, що ти вважаєш за потрібне. – сказала мені свекруха.
В цей момент у мене здали нерви і сльози бурхливою річкою потекли з моїх очей, адже про мене ніхто і ніколи так не дбав. Вона притиснула мене до себе і сказала:
– Ну, чого розплакалася? Ти запам’ятай, що жоден мужик не вартий того, щоб ти про нього лила сльози. Батько сина також пішов від мене, коли йому тільки вісім місяців виповнилося. Я не хочу, щоб моя онука росла як її батько. Поплакали і хватить. Давай зберися.
Я крізь сльози змогла пояснити свекрусі, що плачу я через те, що навіть не розраховувала на її допомогу.
Потім мені свекруха сказала, що вона сама винна, що виростила сина таким безвідповідальним, а тому їй і розхльобувати.
День народження доньки ми відзначали втрьох, коли ми поклали спати нашу принцеску, а самі сиділи на кухні і пили чай із тортом, то хтось задзвонив у двері. Галина Степанівна пішла відчиняти.
– Мамо, познайомся: це – Лариса. Мамо, ми трохи в тебе поживемо? А то ми зараз зовсім на мілини.
Коли я це почула, то думала, що свекруха дозволить їм пожити в неї, а нас із донечкою виставить за двері. У мене мимоволі по щоках потекли сльози.
– Знаєш, що, любий, ти сам іди звідси і дівчину свою прихопи. Як ти міг дружину з немовлям залишити. Тобі, Ларисо, раджу бути з моїм сином акуратнішою, адже він і тебе може залишити без копійки будь-якої миті.
У той момент я зрозуміла, що дуже помилялася у своїй свекрусі. Вона навіть стала для мене ближчою і ріднішою за мою рідну матір. Зараз я вже вдруге заміжня і наша улюблена бабуся з нетерпінням чекає, народження ще одного свого онука.
Фото ілюстративне
