fbpx

День за днем Ніна все більше злилася на невістку. То білизну не так попрала, то зупу не таку зварила, то цибулю погано пополола. Дойшло до того, що почала вона все майно ділити, землю відгороджувати. Сказала навіть сину, щоб окремий вхід в дім собі зробив, бо не хоче вона кожного дня невістку на свої очі бачити. Віктор за голову брався від планів дружини, але перечити не смів

Вже під сорок було подружжю Ніни та Віктора, як до них завітав лелека. Стільки часу вони вимолювали в Бога діточок, і нічого, а тут, на тобі. Вже й не надіялись на таке чудо.

В кінці грудня з’вився на світ Василько, а рівно через півтора року і донечка Богданка. Щастю батьків не було меж. Леліяли вони своїх діточок. Всю душу в них вливали.

– Мої однокласники вже готуються дідусями стати, а я, он, молодим татусем став, – тішився Віктор.

Дітки росли здоровими та розумними. Тато з мамою все для них старалися. Дім, який звели разом, ще до народження діточок, привели порядок, на сучасний лад, щоб дітям не соромно було друзів в гості гукати.

Час минав, а Ніна все говорила, що хата ця Богданці залишиться. Вона ж дівчинка скромна, чуйна, пропаде в невістках. А Василь, чоловік – мужній та роботящий, тому дасть собі раду в зятях.

Коли діти закінчили навчання в місті, то влаштувались на роботу в райцентрі. А згодом Богданка приголомшила батьків новиною

– Мамо, тату! Я заміж виходжу!

– Доню, ми так раді. Присядь, розкажи, хто він, звідки, де працює? Ми ж повинні знати, з ким під одним дахом будемо жити.

– Мамо, так складаються обставини, що це я піду в невістки, а не Іван за зятя.

– Це як так? Ти що надумала. Ми з татом все життя для вас стараємось, а ти нам ось так, в душу плюєш.

– Справа в тому, що Іван одинак. Його мама хвора жінка, а з татом на будівництві трапилась біда, і він залишився без руки. Не може він батьків одних залишити.

– А ти, виявляється, ось так просто це можеш зробити, так? – обурювалася Ніна.

Якась злість запанувала в її душі чи образа, просто не так вона собі все це уявляла.

Зі сльозами на очах Ніна після весілля пакувала дочці придане.

– Ти щоб боронь боже не ображав нашу Богданку. Бо будеш мати справу зі мною, – говорила Ніна до спокійного зятя.

Ще не встигли від весілля доньки відійти, як Василь приголомшив батьків, що також вже освідчився своїй дівчині.

– Мамо, ти нам яку кімнату з Оленкою виділиш?

– Яку ще кімнату? Вже давно вирішено, що ти в зяті йдеш.

– У Оленки дома, ще братик і сестричка молодші є, тому нам там місця нема. А так, як Богданка з дому пішла, то я невістку в дім приведу.

– Е ні! Ми так не домовлялися. Тай ще може повернеться твоя сестриця. Вона ще не знає, яке то життя в невістках “солодке”. А невістку я в своєму домі не потреплю. Завжди вона для мене буде “псяча кістка”.

Оленка виявилася дуже хорошою дівчиною, але Ніна все ж не відступала. В душі вона таки надіялась, що скоро її Богданка народить і їй важко буде з дитиною в чужому дому, і повернеться до матері. Але цього “щастя” все не було. Добре діти собі жили в сусідньому селі разом.

В українських вишиванках постали в церкві молодята перед священиком. Ніні все було не так, але почувши за спиною: “Гарна пара”, їй трохи полегшало.

– І чому це ми, коли з тобою поженилися, то жили на орендованій квартирі, а згодом план купили, будуватися почали. А вони он, прийшли на все готове. Та я всю душу в цей дім вклала, щоб тепер цій невістці віддати, – обурювалася Ніна чоловіку.

День за днем Ніна все більше злилася на невістку. То білизну не так попрала, то зупу не таку зварила, то цибулю погано пополола.

Дойшло до того, що почала вона все майно ділити, землю відгороджувати. Сказала навіть Василю, щоб окремий вхід в дім собі зробив, бо не хоче вона кожного дня невістку на свої очі бачити. Віктор за голову брався від планів дружини, але перечити не смів.

Якось з самого ранечку пішла Ніна на город, перед вікнами молодят щосили покашляла, потупцювала, хфірткою чим сильніше гримнула, тільки щоб нашкодити невістці.

– Та чую я,  чую. Там ще роса. Я на свою половину трохи пізніше піду, сказала їй Оленка.

Сон вже кудись пропав, та й пішла Оленка з чоловіком до літньої кухні каву пити. Тільки чайника на плиту поставили, як почули крик з городу.

Коли прибігли, Ніна лежала на чорній землі, бліда як борошно.

Василь привіз матір до лікарні. Там всі лікарі збіглися, щоб врятувати жінку, але, на жаль, кілька днів у комі, і Ніна таки пішла з життя – серце!

В той час Оленка носила під серцем дитя, а коли народилася дівчинка, не роздумуючи назвали Ніною, бо була дуже схожа на свою бабусю. Такі ж великі карі очі, і дві ямочки на рум’яних щічках.

Шкода, що злість та жадібність перемогла в цій жінці. Виявляється з нею потрібно боротися, як з важкою недугою.

Квітчастим подвір’ям бігає кучерява Ніна, шкода що її бабуся не дочекала того часу…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page