Про зустріч домовилися заздалегідь, Денис багато разів дзвонив і уточнював, чи не передумала я, чи складемо ми йому з сестрою прекрасну компанію для вечері. Дуже хвилювався, так би мовити.
Я гідно підготувалася до зустрічі. Навіть панчішки в кращих традиціях кінематографа начепила. Чи не тому, що так треба, а тому що хочеться, душа співає! І взагалі я на крилах літала, що рідко трапляється. Сукня до підлоги, волосся накрутила, очі нафарбувала – не причепитися.
І ось тупотимо ми з сестрою, такі двометрові лані, радісно на оглядини принца.
Ось я! Зустрічайте! Денис сидить в дальньому кінці кімнати, але, слава Богу, у мене гарний зір, тому навіть на відстані в десяток-півтора метрів я примітила підозрілий блиск на пальці правої руки. Погляд навів не гірше ракети дальньої дії і вже не відпускав ціль, поки ми не наблизилися. Так і є. Обручка. Гладенька така, мутного кольору.
Я аж крякнула. Дуже негламурно.
– Так Ви з обручкою? – це перше, що кажу. Ну а які тут умовності? Раз така ситуація, переходимо відразу до суті питання.
– Ну, так, – відповідає чоловік здивовано. З таким само собою зрозумілим і ображеним виглядом, ніби у лисого чоловіка запитали, дивлячись в упор, чи дійсно у нього немає волосся.
Тут я сама, звичайно, теж злегка отупіла від такої простої простоти, і спитала про не менш безглузде:
– Так і дружина є? – а раптом він просто знайшов блискучу кругляшку по дорозі, біля бордюру, ну там на палець натягнув, а зняти тепер не може, кісточка широка. Часто-густо такі випадки.
– Є, – ще більш здивовано і ображено заявив Денис, – та ви присядьте. В ногах правди немає.
«Присядьте» – це голосно сказано, звичайно. «Присядьте», пані, на балах в 19 столітті. Ми просто сповзли в тихому ступорі на підкошених ногах, як медузи.
Я продовжувала дивитися на руку чоловіка. Мені здається, так пильно можна розглядати тільки обличчя дуже коханої людини.
– Так замовляйте. Замовляйте, що хочете! – хвацько знайшовся наш співрозмовник і перервав тривале мовчання. Після чого став впихати в наші з сестрою нерухомі пальці меню.
Відклавши меню, я трохи зібралася з думками і, як і раніше демонструючи завидну відсутність розумових здібностей, а також простого людського такту і розуміння, повернулася до проблематики зустрічі:
– А дружина де?
– На дачі, – каже, – з дитиною.
Денис, судячи з усього, злегка розслабився і вирішив, що перший раут на його користь. Ми все-таки не втекли. (Це тому, що повільно міркуємо, але він не зрозумів).
Я не збиралася сумувати і все ще намагалася щось прояснити для себе в цьому житті.
-А ми, ми з Вами навіщо знайомимося?
– А хіба обов’язково знайомитися тільки для цього?
– Для чого, для цього? – знову туповато бовкнула я.
– Можна знайомитися для різних цілей, – продовжував упевнено чоловік. Відчувалося, що діалог вимовляється далеко не вперше і на відпрацьованих пасажах він відчуває себе вельми впевнено. – Люди можуть просто спілкуватися. – Тут Денис подивився на мене так, як, очевидно, проповідники дивилися на аборигенів, підсовуючи їм Біблію. Досить, мовляв, в своїх дрібних гріхах валятися. Доторкнися до прекрасного. Ось істина. Люди – можуть – просто – спілкуватися.
– У мене напружена робота, – продовжував він, – я програміст. Мені потрібно відволікатися і спілкуватися з новими обличчями. Нещодавно ось познайомився з дівчиною-дизайнером. Зараз думаємо про спільний проект.
– А чому Ви не ходіть на зустрічі з дружиною? Адже їй теж нудно, напевно? – це моя сестра не витримала і поцікавилася.
Денис завис, але потім швидко зорієнтувався.
-Та Ви замовляйте!
Ми, як роботи, перегорнули меню.
Тут мене накрило остаточно.
– Ви розумієте, що зіпсували нам вечір? Чому Ви відразу не сказали, що одружені?
– Мене про це не запитували.
– Я ж просила розповісти про себе.
-І я розповів.
Дійсно, Денис, коли ми спілкувалися у переписці, описав трохи роботу, згадав, що любить їздити в Азію і на риболовлю, кілька книг назвав. А ось про дружину з дитиною інформувати не став. В принципі, він має рацію, напевно. Його ж про себе просили розповісти, а не про них.
-Та припиніть вже. Просто посидимо. Замовляйте! – він все не залишав цих гусарських широких замашок.
Я подивилася на меню. Салати, супи, ось качка. Качина ніжка. Цікаво, чи можна з’їсти качину ніжку за рахунок дитини Дениса?
Переглянулися ми з сестрою. Вирішили не їсти за рахунок дитини. Встали і пішли.
…А він був, до речі, такий звичайний. Середньостатистичний. Одружений, як виявилося. Чого приходив, на що розраховував? Може, дійсно, просто про життя поговорити, поки дружина вся в дитині і на дачі…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
