iBilingua

Деякий час після розлучення я приїхала в гості до своєї бабусі, та замість того, щоб мене розрадити, вона почала говорити, щоб я знову зійшлася з Михайлом. “Він високий, красивий, роботящий! Чого тобі ще треба? Разом би доживали віку”. Власне її останнє слово “доживали” – мене і вивело з колії. Людоньки, мені ж всього 24 і мені ще жити і жити. Але як виявилося, не одна бабуся такої думки.

Якщо ви думаєте, що стереотипи від “СССР” вже в минулому то помиляєтеся.

Я поділюся своєю історією.

Зустрічатися з Максимом ми почали ще в університеті на 2 курсі. Все було добре. Коли наближалося завершення навчання на 4 курсі ми час від часу почали залишатися на ніч один в одного.

Потім це стало частіше. Іноді ми навіть тиждень чи навіть більше, жили один в одного.

Але таке не подобалося моїм батькам.

З їхньою боку почався величезний тиск. Вони сильно наполягали на весіллі. Хоч ми і не планували з Максимом ставати на рушничок щастя так швидко, але все ж погодилися.

Оскільки весілля було не заплановане, вийшло воно не настільки феєричним, але все одно добре.

Але на цьому їхнє втручання не закінчилося, батьки при кожному зручному випадку пхали свого носа до нас, завжди підказували, як на їхню думку буде краще. Попри те, що їх ніхто нічого не просив.

Тож не дивно, що їхнє втручання надоїло та зробило своє діло, і за два роки ми розлучилися.

І тоді мені бабця запропонувала: “Та зійшлися б з Максимом, гарний, роботящий, без шкідливих звичок, доживали б разом…”

Це мені дуже не сподобалося, доживати в 24?

Я не хотіла доживати в 24.

Читайте також: Коли ми придбали автівку, щоб возити свого “особливого синочка” на процедури, наша сусідка почервоніла від злості: “Та ви за державні гроші цю покупку придбали. Зовсім у вас совісті немає. Я не по лінуюся, і виясню, чи все у вас законно. Тут вам не викрутитися. Я вже вас на чисту воду виведу”. Людоньки милі, та цих грошей на підгузки не хватає, не то на машину. Але сусідці  не доведеш, вона ж – “мудріша”

Деякі мої родичі також підтримали бабусю: “Час минає дуже швидко! Мирися, поки не пізно!”

Мовляв, немає чого перебирати, а то лишуся старою дівою, без чоловіка і без дітей.

Але і на їхню пропозицію я не погодилася.

А тепер, коли багато хто з рідних від мене відсторонився, думаю, чи правильно вчинила.

А як ви думаєте чи добре я зробила? Чи можливо треба було послухати свою бабусю? Як не крути, а вона старша і їй видніше…

Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!