fbpx
життєві історії
Діанка з Євгеном що тільки не робили, до яких світил медицини не їздили, у всіх можливих святих місцях побували, та бажане дитятко так і не появлялося. Лише через десять років вони ощасливили нас новиною. Ми оберігали її, як зіницю ока. Мені на той час ще п’ятдесяти не було. Одного дня я відчула недомагання. – Ви при надії, сказав після огляду лікар. Діанка всяко натякала, що не варто приводити цю дитинку у світ. Та я була проти

Діанка з Євгеном що тільки не робили, до яких світил медицини не їздили, у всіх можливих святих місцях побували, та бажане дитятко так і не появлялося. Лише через десять років вони ощасливили нас новиною. Ми оберігали її, як зіницю ока. Мені на той час ще п’ятдесяти не було. Одного дня я відчула недомагання. – Ви при надії, сказав після огляду лікар. Діанка всяко натякала, що не варто приводити цю дитинку у світ. Та я була проти.

***

Всім привіт, мене звуть Анна, 53 роки. Моя історія трапилася 5 років тому. Дочка, Діана, була при надії, з зятем у них був довгий шлях до малюка, не виходило.

Незліченна кількість походів до лікарів різної кваліфікації та досвіду, але успіху не було. Діана вже зневірилася, як сталося диво і ці, заповітні, дві смужки показалися на тесті. Усі були щасливі.

Почався період виношування і підготовки до появи малюка. Весь період давався Діані дуже важко.

Перша вагітність, постійна нудота, чоловік часто виїжджав у відрядження. Періодично Діана жила у нас і ми їй теж допомагали в побуті.

Тут, щось пішло не так з моїм самопочуттям, млявість, сонливість. Похід до лікарів на плановий медогляд перевернув наш світ – я при надії і це в моєму-то віці.

Але вирішили народжувати, ми не прихильники чогось іншого, тим більше, що після підтримки вітамінами та іншими необхідними препаратами, моє самопочуття було чудовим і ми були щасливі з чоловіком, адже Діана у нас єдина дитина. Чекали сина.

Всі дев’ять місяців Діана спостерігалася в платній клініці. На моє становище і новину про братика, відреагувала холодно, просила щось зробити, так як вже вік, але я була категорична.

Вона мене зустрічала з консультації, як їй стало погано. Діану оглянула моя лікарка і сказала, що у неї маловоддя і їй варто лягти в стаціонар, так як це небезпечно для дитини, Діана відмовилася, пославшись на висновок лікаря з платної клініки, де у неї все добре.

Просто брак досвіду. Сперечатися було марно.

День “Х” у нас настав одномоментно, так співпало, що терміни вагітності були дуже близькі. Я привели сина природним шляхом, Діану оперували.

Народжували в одному пологовому будинку. У лікарні з’ясувалося, що у неї і справді було маловоддя, малюк був дуже слабенький, а Діанку взагалі дивом врятували, але дітей вона більше мати не зможе.

На жаль, у малюка Діані цієї ж ночі зупинилося сердечко, пишу і плачу… таке нещастя…

Тут я і зрозуміла, що можу віддати їй сина. Діана просила вибачення, що натякала мені не приводити дитя у цей світ, ридала, що зможе відчути себе мамою. Малюк відразу прийняв її за рідну матір.

Нашому Богданчику вже 5 років, зовсім дорослий став, наша радість, наш діамантик. Діана чудова матуся, а я щаслива бабуся.

Ось таке воно життя…

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page