fbpx

Дідусь не залишив заповіту. Чоловік не така людина, щоб вимагати щось від матері. Про права на будинок він навіть не заїкнувся. А вона робила вигляд, що все в порядку: син на знімній квартирі, а будинок вона буде здавати. Та скоро мамі набридло платити за порожній будинок, і вона приїхала до нас: Будете там жити? Комуналку будете платити, ну і мені (називає суму). – Синку, ти ж розумієш, як мені важко. От якби ти допоміг з комуналкою

Дідусь не залишив заповіту. Просто не вважав за потрібне. Дуже владний за життя, він і не сумнівався, що його воля буде виконана. Він завжди говорив онукові – цей будинок твій. Але сказати одне, а на ділі виходить зовсім інше.

Після того,  як чоловікового дідуся не стало, спадкоємцем першої черги, природно, є діти (бабусы не стало кількома роками раніше). Тобто – моя улюблена свекруха.

Чоловік не така людина, щоб вимагати щось від матері. Про права на будинок він навіть не заїкнувся. А вона робила вигляд, що все в порядку: син на знімній квартирі, а будинок вона буде здавати. Грошики ніколи не завадять.

До речі, син завжди допомагав і матері, і молодшій сестрі, быльше, ніж міг: продуктами, грошима, з ремонтом, кудись відвезти-привезти. А допомоги потрібно було багато: сестра набагато молодша, їй потрібні хороші речі, дорогі гаджети, а тут і випускний на носі. Батько давно в іншому світі, хто ж повинен взяти на себе всі витрати? Звичайно, старший брат!

Тому покупка житла навіть в кредит нам не світила: занадто великі витрати.

Але повернемося до будинку. Квартиронаймачі все не знаходилися: будинок в спальному районі, з допотопним ремонтом. Комунальні платежі теж не радують: опалення взимку 100 квадратів площі під час відсутності лічильників влітало в копієчку.

Приходили або цигани якісь, або з сусідніх сіл. Останні пропонували оплачувати оренду житла борошном і пшеницею.

Покупців за ту ціну, що вона хотіла отримати, теж не знаходилися. Мамі набридло платити за порожній будинок, і вона приїхала до нас.

– Будете там жити? Комуналку будете платити, ну і мені (називає суму).

– Вибачте, але ми не потягнемо ту орендну плату, яку ви хочете, – твердо сказала я. – Щоб жити там, по-хорошому, потрібно і дах полагодити, і каналізацію провести (сортир шахтного типу в глибині двору), не кажучи вже про ремонт. Тут у нас всі зручності, квартирка чистенька, до роботи нам недалеко. Який сенс нам переїжджати?

Вона пожувала губами, подумала. Мабуть вирішила бити на жалість синові:

– Синку, ти ж розумієш, як мені важко. От якби ти допоміг з комуналкою.

– Мамо, вибач, але там взимку виходить половина моєї зарплати. Я і так періодично живу за рахунок дружини, на її зарплату.

– Куди ж ви стільки витрачаєте! – сплеснула руками турботлива матуся.

Платимо за квартиру, продукти, оплачуємо репетитора Маші (його сестрі), недавно (крім забитого холодильника) давали їй гроші на поїздку з класом в столицю, одягнути її періодично треба.

Свекруха образилася, пішла. Повірте, я не вважаю, що вони мали цей будинок переписати на сина!

Обурила просто її позиція: допомагати ти нам повинен, а за знімання мені платити будеш. Ось як так можна зі своєю дитиною? Або я чогось не розумію… А нічого, що ми свою дитинку давно же хочемо, а через всі ці фінансові моменти весь час відкладаємо? Це нікого не турбує, аби з нас грошики качати.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page