Дідусь не залишив заповіту. Просто не вважав за потрібне. Дуже владний за життя, він і не сумнівався, що його воля буде виконана. Він завжди говорив онукові – цей будинок твій. Але сказати одне, а на ділі виходить зовсім інше.
Після того, як чоловікового дідуся не стало, спадкоємцем першої черги, природно, є діти (бабусы не стало кількома роками раніше). Тобто – моя улюблена свекруха.
Чоловік не така людина, щоб вимагати щось від матері. Про права на будинок він навіть не заїкнувся. А вона робила вигляд, що все в порядку: син на знімній квартирі, а будинок вона буде здавати. Грошики ніколи не завадять.
До речі, син завжди допомагав і матері, і молодшій сестрі, быльше, ніж міг: продуктами, грошима, з ремонтом, кудись відвезти-привезти. А допомоги потрібно було багато: сестра набагато молодша, їй потрібні хороші речі, дорогі гаджети, а тут і випускний на носі. Батько давно в іншому світі, хто ж повинен взяти на себе всі витрати? Звичайно, старший брат!
Тому покупка житла навіть в кредит нам не світила: занадто великі витрати.
Але повернемося до будинку. Квартиронаймачі все не знаходилися: будинок в спальному районі, з допотопним ремонтом. Комунальні платежі теж не радують: опалення взимку 100 квадратів площі під час відсутності лічильників влітало в копієчку.
Приходили або цигани якісь, або з сусідніх сіл. Останні пропонували оплачувати оренду житла борошном і пшеницею.
Покупців за ту ціну, що вона хотіла отримати, теж не знаходилися. Мамі набридло платити за порожній будинок, і вона приїхала до нас.
– Будете там жити? Комуналку будете платити, ну і мені (називає суму).
– Вибачте, але ми не потягнемо ту орендну плату, яку ви хочете, – твердо сказала я. – Щоб жити там, по-хорошому, потрібно і дах полагодити, і каналізацію провести (сортир шахтного типу в глибині двору), не кажучи вже про ремонт. Тут у нас всі зручності, квартирка чистенька, до роботи нам недалеко. Який сенс нам переїжджати?
Вона пожувала губами, подумала. Мабуть вирішила бити на жалість синові:
– Синку, ти ж розумієш, як мені важко. От якби ти допоміг з комуналкою.
– Мамо, вибач, але там взимку виходить половина моєї зарплати. Я і так періодично живу за рахунок дружини, на її зарплату.
– Куди ж ви стільки витрачаєте! – сплеснула руками турботлива матуся.
Платимо за квартиру, продукти, оплачуємо репетитора Маші (його сестрі), недавно (крім забитого холодильника) давали їй гроші на поїздку з класом в столицю, одягнути її періодично треба.
Свекруха образилася, пішла. Повірте, я не вважаю, що вони мали цей будинок переписати на сина!
Обурила просто її позиція: допомагати ти нам повинен, а за знімання мені платити будеш. Ось як так можна зі своєю дитиною? Або я чогось не розумію… А нічого, що ми свою дитинку давно же хочемо, а через всі ці фінансові моменти весь час відкладаємо? Це нікого не турбує, аби з нас грошики качати.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!