Діти, онуки моїх знайомих десь ближче, в Європі, а багато хто вже й повернувся. А сенс мого життя – моя єдина пізня донечка Ганна, яку я народила в 41 рік, і дворічний онучок заїхали у далеку Нову Зеландію.
Справа в тому, що аня спілкувалася з кимось з відти по Скайпу для вивчення мови, от ті друзі її запросили.
До нашої столиці якраз підступили окупанти, тож Аня ризикнула і поїхала з малим. Вона розлучена, працює віддалено, тож нічого її тут не тримає. Навіть я…
Мені здається, що я ніколи вже їх і не побачу, оці тільки повідомлення у Фейсбуці від Ані і рятують, бо зв’язок по відео поганий. Чекаю і читаю їх як манни з неба. Вона пише багато цікового, хорошей не дуже.
Ось, наприклад, розповіла про побутові чудасії жителів Нової Зеландії.
Аня пише, що Нова Зеландія – неймовірно красива та дивовижна країна. Вона, як мені уявляється, розташована на самому краю світу і асоціюється у багатьох із раєм на Землі. Ця країна дивує моїх рідних оригінальним, колоритним та іноді зовсім незрозумілим для нас способом життя.
тепер я хнаю, що Нова Зеландія входить у топ 10 країн із найвищим рівнем життя. Ця країна може похвалитися високим рівнем добробуту, політичною стабільністю та відсутністю безробіття.
Столиця держави, Веллінгтон, посідає четверте місце серед найкращих міст світу. Дочка наголошує на пишноті та красі цієї «оази» планети.
Позитивні сторони для них у їхньму новому житті такі.
Середній щомісячний прибуток у тій країні без проблем забезпечить середній рівень життя. Місцеві мешканці, ділиться дочка, одержують високі зарплати, але сплачують високі податки. Тому країна добре розвинена економічно.
У Новій Зеландії помірний клімат: не відчувається спеки влітку, але й не побачиш снігу взимку. Ще один плюс: хороша екологічна ситуація – Нова Зеландія є однією з найчистіших країн світу.
Там досить безпечно жити, легко вести бізнес, цікаво здобувати освіту та подорожувати у вільний час. Цим Нова Зеландія і манить до себе людей з усього світу, пояснила мені Ганнуся. Імміграційна система там – одна із найпростіших у реалізації. Країна заохочує переїзд працівників, спеціалістів та студентів з-за кордону, заоохочує до роботи і розвитку.
Це все – до плюсів життя Нової Зеландії. Але,розповіла дочка і про ложку дьогтю.
З головних мінусів, що є на островах Нової Зеландії – катаклізми, що трапляються досить часто. Тому я дуже переживаю за дочку й онука! Місцеві жителі встигли звикнути до нерідких землетрусів чи цунамі,а мої?
Все це через те, що країна перебуває у геологічній активній зоні. Проте, дякувати Богу, більшість із підземних поштовхів проходять із ледь помітною амплітудою, що трохи заспокоює і дочку, й мене.
У тій країні дуже високі ціни на життя – приблизно такі самі, як у розвинених країнах Європи.
Дороге житло, високі податки та ціни за продукти зобов’язують мати добрий дохід. А хіба влаштуєшся одразу на гарну роботу? Тому Аня поки що живе на допомогу друзів, власні збереження і маленькі соцвиплати. Вона там навчається зараз, щоб скоріше працевлаштуватися.
Ціни на розваги та відпочинок сильно відрізняються в залежності від сезону. Вартість життя коливається так само, як і в будь-якій іншій туристичній теплій країні.
Мені дуже сумно, що Нова Зеландія знаходиться далеко від європейських країн. Переліт з Польщі у середньому займає близько двох діб, та й коштує недешево. Тому мені до них взагалі не світить потрапити, я боюся літати.
Аня каже, що Нова Зеландія – молода країна без особливого примітного культурного минулого, і найбільше вражає сама природа країни, а не культура.
Люди там дуже лояльно ставляться один до одного – інколи, на думку дочки, навіть надто. Наприклад, поліція часто може не діяти через надмірну толерантність. До того ж громадяни країни мають досить високу допомогу з безробіття – проте вони продовжують байдикувати і витрачати всі гроші на розваги. Аню це дратує, вона сама зізнається.
Я прекрасно розумію, що кожен куточок світу по-своєму особливий: зі своєю культурою, способом життя та людьми, які в ньому живуть.
Можливо, та Нова Зеландія і здатна вразити, а можливо навіть перевернути весь звичний світ з ніг на голову.
Але я б не хотіла, щоб мої найрідніші залишилися там назавжди, дуже моторошно від цієї думки. Поїхати подивитися, пожити, поки у нас так небезпечно – чому б і ні? Але я щоночі молюся про одне – щоб все це скінчилося, і Ганнуся з Остапчиком повернулися додому, обійняти їх і жити знову, як і раніше.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
