fbpx
життєві історії
– Діти впораються, якщо батьки заважати не будуть!

– Ми напевно скоро залишимося у вакуумі, – скаржиться на роботі Інна, – простіше вже ні з ким з родичів не спілкуватися, ніж терпіти таке.

Голоси приятельок розділилися: хтось радив терпіти і бути вдячними, хтось підтримав рішення Інни і її чоловіка обмежити спілкування з сім’ями родичів. І з тієї, і з іншого боку.

– Миле теля… – почала було навчена досвідом Ольга Геннадіївна.

– Та не буде там двох мамок, – обірвала її Світлана, яка вже 6 років виховувала одна двох дівчат, – якщо вони продовжать жити так, як зараз, то скоро і «їх» не буде, в сенсі поняття сім’я.

Інна та Андрій разом вже три роки. У столиці вони були приїжджими і у нього, і у неї спочатку був гуртожиток, потім знімали квартиру з друзями-подругами. Рік хлопці знімали житло вже разом, а потім і зважилися на похід в ЗАГС. Дітей у пари ще немає, але Інна на 4-му місяці.

– Починається все з того, – продовжує Інна, – що і його батьки і мої мама з батьком повстали проти нашого рішення не грати весілля. Як же так? Діти одружуються, а ні гостей не запросити, ні традицій порушити.

– Хресна образиться, – бідкалася мама Андрія, – вона так чекала твого весілля. Ну і не сравляйте у місті та хоч приїжджайте до нас, тут і відзначимо.

– Де це ви відзначати зібралися, – обурилася мама Інни, – у нас і своєї рідні багато, а до вас сюди половина не доїде, немає вже, давайте відзначати у нас.

А Інна з Андрієм зовсім весілля не планували. Ніде. Родом вони були з різних місць.

– Тільки від весілля відмазитися, – каже Інна, – наступна біда почалася. Ну не сподобалися один одному свати, але ж ніхто не примушує їх спілкуватися. Передавайте вітання і живіть спокійно, в різних регіонах. Так ні, змагання влаштували і нас постійно зіштовхують лобами.

Коли молоді взяли в кредит однушку, батьки активізувалися. Привезуть свати з боку чоловіка картоплю і закрутки різні, так на наступному тижні прут мішки і банки свати з боку дружини. І при цьому прагнуть знецінити заслуги супротивної сторони.

– Так дрібниця, – каже мама Інни, заглядаючи в картопляний мішок, – я б і везти посоромилася. Та й огірки в банках – дивись яке чудо ми тобі привезли.

– А Андрію ж неприємно, – каже Інна, – ось і не виходить у нас радіти такій «допомозі».

Або мама Інни привезе шпалери, штори, адже важко молодим і то хочеться, і це, і на на кредит відкласти. А потім приїде мама Андрія і все забракує.

– Що за дешевка, – скаже, – у нас в селі комору такими, що не обклеюють.

– Комора, мамо, – каже Андрій, – у нас обклеювати шпалерами і не прийнято. Нормальні шпалери.

Але через місяць мама Андрія привозить на машині інші, ще й матрац надувний.

– Я тут поки залишуся, – каже, – поїздом назад доберуся, нехай батько їде, а у мене відгули. Ось завтра і поміняю вам шпалери на красиві.

– Ледве відбилися від такої допомоги, – каже Інна, – інакше через кілька днів знову був би скандал. Так пробували ми говорити, щоб зовсім не їздили, марно. Та й незручно, допомагають ж, грошей на перший внесок додавали. Але і терпіти сил немає. Говоримо, що продукти не потрібні, ображаються: кури свої, жирні, м’ясо свіже, молочко козяче.

Не раз і не два після візитів люблячих родичів у молодих траплялися сварки: то мама Інни невтішно відгукнулася про подарунки свекрухи на її день народження, то мамі Андрія НЕ сподобалися дари тестя з тещею.

– Як же ми поїдемо з порожніми руками, – дивувалися батьки, коли Інна з Андрієм пробували їм заборонити щось возити, – грошей багато дати не можемо, які у нас в селі заробітки, а все що своє треба везти свіженьким. Як не треба взагалі приїжджати, ну ви даєте! Дякую б сказали, а вони ще брикаються.

– Не треба, – сказала одного разу мама Інні, – викину у вікно.

Коли Інна вже очікувала дитину ситуація загострилася. Уже зараз майбутні бабусі готові сперечатися до хрипоти, що купувати онукові і внучці і в честь якого родича його треба назвати.

– Ми не хотіли нічого купувати до самих пізніх строків, – каже Інна, – самі ж знаєте, нехай забобони, але краще перестрахуватися, ніж потім на прикмети грішити. Немає ж, я тільки на облік в консультацію встала, а у нас на балконі дві коляски, два ліжечка, купа шмаття, нового і не дуже. Що робимо? Продаємо через інтернет.

Інна серйозно поговорила з чоловіком, обох таке ставлення мам порядком зачіпає: не дружити, ну і не треба, але влаштовувати змагання і тягнути дітей на свою сторону, зіштовхуючи їх лобами – не справа.

– Я подзвонила своїм, Андрій – своїм, – сказала Інна, – пояснили, що приїжджати не треба, що мені спокій потрібен, а вони тільки влаштовують зайві хвилювання. Ага, допомогло. А як же. Ми вже і двері не відкривали, і телефони виключали. Тепер замки змінили. Що мами роблять? У сусідів залишають свої подарунки. Та ще й за звичкою розповідають скаржаться один на одного і на невдячних дітей.

– Інночко, – сказала днями одна з сусідів, мила старенька, – як негарно ви робите навіть з власними батьками, не кажучи вже про батьків Андрюшенька. Треба ж! Не відкривати двері! Вам руки батькам, треба цілувати за їх допомогу і турботу.

– І в кінці посварити нас з чоловіком батьки, – сказала сусідці Інна, – дитина без батька залишиться, якщо виношу його все ж, тоді дякую і скажу. Всім.

– Так посли ти, сусідів лісом, – радять колеги, – ще не вистачало вислуховувати нотації від сторонніх людей! Влаштували філія колгоспу в столиці. Правильно, відлучити їх від будинку, дивись дійде, що вони щось роблять не так.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook