Діти, як тільки перебралися жити до села, так і забули дорогу до рідної домівки. – Пощастило тобі, Ганю. Таких дітей виростила. – А та пишалася собою, сама ж їх на ноги ставила, чоловіка рано не стало. І нічого, що хата обсипається, а в середині бруд та пил, головне, що коли вона в місто їде, її діти, як королеву одягають: кофтинки, нові хустини, пальта і чоботи. Та одного дня старенька занедужала.
У селі всі заздрили старій бабі Гані. Вона не стара була, звичайно, якщо за нашими мірками судити. Але в селі все інакше. І звали її “стара Ганка”. І дуже їй заздрили, ну дуже.
Баба Ганя виростила одна двох дітей. Чоловік у неї рано пішов з життя. Дітей вона виростила і вивчила. Дівчинку і хлопчика. Спочатку в рідному селі вони в школу ходили, потім в райцентрі вчилися, закінчували школу. Потім мати зібрала їх в місто, спочатку дочку, потім і сина. І посилала гроші, продукти. Вона працювала на фермі, а ще був сад і город. І корова своя.
Це все було важко дуже. Нікому допомогти, але баба Ганя впоралася. Діти залишилися в місті і створили свої сім’ї. Все у них складалося чудово.
Кожні вихідні баба Ганя їздила в місто на ринок, продавати сметану і овочі. І залишалася у дітей в гостях. То у сина, то у дочки. А вже вони не скупилися! Дарували і хустини красиві, і пальто навіть, і чоботи. Годували делікатесами. Купували квитки в театри і на концерти.
Так що щаслива баба Ганя отримувала сповна за свою любов і турботу, за все, що віддала дітям. І розповідала про свої поїздки важливо і радісно. Показувала подарунки…
Заздрили. Як не заздрити? Не у всіх такі чудові діти і теплі відносини.
Тільки в село діти не приїжджали – що тут робити? Бідність і бруд. Заразу можна підхопити. Онуки відпочивають на морі, за кордоном. Бабуся сама до них їздить, так-то краще. І повертається з подарунками, посміхається. Аж завидно.
А потім заздрити перестали. Стара занедужала сильно. Корова стала мукати, сусіди прийшли. Дали корові сіна і пити, а старій – ліки від жару. Викликати лікаря спробували. І хотіли дітям зателефонувати негайно.
А баба Ганя не хотіла, щоб дітям дзвонили. Лежить і головою мотає.
– Не телефонуйте! Не турбуйте лишній раз!
Потім, коли вона знепритомніла, зателефонували все ж. І багато з’ясувалося. Сумного…
Діти мати давно не запрошували, ніколи було. То ремонти, то переїзди, маса клопоту. Свої діти уваги вимагають. Роботи багато. Мати дзвонила, але їй пояснювали, що поки ніколи.
– Потім! Мамо, ніколи мені. Зателефонуй на вихідних. У нас ремонт зараз. А потім у відпустку збираємося…
Але діти мати не кидали, звичайно. Вітали з Різдвом і з Великоднем. Все нормально було, тільки бачилися рідко.
А подарунки – ось ці хустини і пальта з чоботами, – це баба Ганя сама купувала. Така дивна дитяча брехня. Дитяча брехня – про своїх дітей… І навіщо вона обманювала – щоб дітей її вважали хорошими. Щоб не сміялися, мовляв, ти їм все віддала, а вони он як! Ось як в житті буває…
І стара баба Ганя свого домоглася. Не сміялися ж…
Все село сумувало, коли проводжали стару в останню путь. Плакали і діти. Приїхали все-таки. Дивились на “подарунки”, які ніби як надарували матері, і плакали. Тільки вже нічого не зміниш…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
