Діти з онуками ввечері мали заїхати до нас “каву”. У Володі був день народження. Він, як завжди, святкувати не хотів, але від кусочка тортика з найріднішими людьми не відмовлявся. Ми з цієї нагоди і поїхали в супермаркет, де випадково зустріли Бориса. – Скільки літ, скільки зим!
Маша по обіді вирішила поїхати разом зі своїм чоловіком Володимиром у супермаркет, щоб закупитись продуктами. Саме прийшла на карту зарплата, та й їжі особливо у будинку немає. Ще й дочка із зятем та онуками має приїхати. Треба чимось молодь годувати. Та й повід є – день народження у нашого тата.
Поки ходили супермаркетом кілька разів доводилося повертатися то до одного, то до іншого стелажу. У Маші того дня боліла голова і вона постійно забувала, що ще треба купити. Аж раптом неймовірна зустріч.
В один момент до неї підійшов Борис. Не бачилися вони з Борисом уже років, як 17. Радісний Борис став обіймати спочатку Машу, а потім і її чоловіка Володю.
– Неймовірно, стільки часу минуло, а ми тільки зараз зустрілися. Ви знаєте, я досі згадую, як ви мені допомогли, як ви мене підтримали. Якби не ви, навряд чи я став би тим, ким я став. – Все усміхався Борис, а Маша і Володя якраз згадали той випадок, ніби він був лише вчора.
17 років тому вони жили усі разом в одному будинку. Щоправда, Борису тоді було всього 18 років, у нього не було батьків, з дитинства його виховувала бабуся. В один із днів бабусі не стало, та так раптово, що хлопець не встиг цього навіть усвідомити. Ще вранці вони разом із бабусею їли її неймовірно смачний борщ, а ввечері бабусю забрали в клініку, з якої вона вже не повернулася.
А в Бориса нікого більше немає, тільки вона й була. Залишився один. Молодий хлопець пішов у магазин, купив пляшку “біленької” та вирішив сісти на лавці біля будинку. А надворі якраз зима, сильний мороз. Борис тільки взявся до справи, як поряд проходили Маша з Володимиром, вони вигулювали собаку. Жінка звернулася до хлопця зі словами, мовляв, що сталося, чого він сидить на вулиці у такий мороз, ще й з пляшкою. Той і розповів усе, як на духу зі сльозами.
– Так, ану швидко бери себе в руки. Піднімайся, йдемо до нас. І не говори ні, я тебе слухати не буду. Швиденько вставай, я якраз качку запекла з яблуками. – Звернулась Маша і взяла Бориса за руку. Хлопець підвівся і вони попрямували до пари додому. Прожив він тоді в них цілий тиждень. Маша та Володя дбали про нього як про сина, підтримали його просто неймовірно. Ну а потім через рік вони переїхали та й Борис вирішив шукати себе в іншій частині країни.
Хто знає, що трапилося б з Борисом, якби не підтримка пари, якби тоді Маша з чоловіком не стали допомагати хлопцеві. Через роки Борис став бізнесменом, а також головним меценатом кількох дитячих будинків та місць для допомоги бездомним людям. Тож у кожному з нас є сила творця.
Погоджуєтесь?
Фото ілюстративне
