Дівчатка, я з того щастя вирішила по дорозі на роботу, тортика купити, щоб разом з вами відсвяткувати. Нарешті, цей день настав. Приймаю привітання, – вигукувала Галина нарізаючи смакоту на шматочки. Я увійшла до офісу, і не могла зрозуміти, з якого приводу у нас свято. – Я своїми очима в соціальній мережі світлини спільні бачила. Степан женився. В них навіть дитина є!
– Дівчата, що ми сьогодні святкуємо? – запитала я, коли зайшла до офісу та побачила, як мої колеги розрізають торт.
– Визволення! – радісно сказала Галина. – Мій Степан нарешті створив сім’ю.
Степан – це колишній чоловік Галини, якого виправлять лише “небеса”.
– Та хіба таке можливе? – Здивовано запитала я.
– Він нічого не каже, але я в одній із соціальних мереж знайшла фотки, які його нова дружина виклала.
– А як же ти їх знайшла і чому ти вирішила, що вона його дружина?
– Та я фотки його друзів дивилася та випадково знайшла.
– Значить, зв’язав себе узами? – сказала я.
– Та в нього навіть дитина вже є в цій сім’ї. Я так рада!
– Вітаю!
Я присіла до столу та взяла шматочок торта.
Я розумію, чому так радіє Галина. Їй важко вдалося отримати розлучення, після чого вона ще протягом декількох років вислуховувала обіцянки про те, що чоловік змінитися. Степан зовсім не хотів її відпускати. Він їй неодноразово говорив, що не дозволить їй вийти заміж, адже вона лише його.
Галина була жінкою рішучою, але незважаючи на це, як могла уникала зустрічей з колишнім і весь час чекала, коли він нарешті знайде собі новий предмет обожнювання і переключиться на нього. Чоловік Галі був помітним чоловіком і зовсім не був обділений жіночою увагою.
Моя колега нічого поганого своїй наступниці не хотіла, але в неї не було іншого способу звільнитися. Може нова подружка буде бойовою і зможе те, що в неї не вийшло.
– Якось так виходило, що я завжди відчувала свою відповідальність за Степана. Скільки разів таке було, що він з’являвся на порозі нещасний і просив пустити його переночувати, бо йому нікуди йти. І я пускала, адже він же загнеться на вулиці.
– Ну, так, – сказала я і представила її двометрового чоловіка, всього такого брудного й зовсім пониклого. У цей момент у мене, ну прям мало сльози з очей не бризнули.
Він на перший погляд здається приємною людиною, але насправді…
– Не пошкодуєш? – спитала Олена Яківна.
– Та я зараз може тільки жити почну. Мене тішить, що все нарешті закінчилося і нас більше нічого в цьому житті не пов’язує. Я стала вільна!
– І як ти збираєшся далі жити? – запитала Юля.
– Хочу махнути десь в теплі краї, – відповіла Галина, – я про відпочинок мрію душею та тілом: море, сонце, “червоненьке” та турків.
– Та нісенітниця це все. З турками ніколи серйозних стосунків не виходить. Вони лише спочатку уважні та ніжні, подарунки дарують, у ресторан запрошують. Але мені особисто більше подобаються італійці.
– Ой, дівчата, яка нісенітниця у вас у голові? Галині ж скоро сорок, їй про своє майбутнє треба думати! Їй треба серйозного чоловіка шукати для життя. Мені ось серед наших клієнтів один сподобався: він такий високий, статний, з благородною сивиною. Ну, хіба не кандидат?
– А кому? – Перепитала Галина.
– Для тебе в кавалери, – сказала Олена Яківна.
– Ви мені в нареченого пригледіли старого шістдесятирічного? – Здивувалася Галина.
– Та хіба це вік? Ти навіть озирнутися не встигнеш, як тобі вже шістдесят стукне.
– Та я в такому разі не оглядатимуся. – відповіла Галина.
Вона допила чай і встала.
– Я до директора, піду напишу заяву на відпустку, – вона встала і демонстративно поцокала каблуками. – Не поминайте лихом!
Ми почули, як її каблучки застукали коридором, і вона заспівала, якусь пісню, слів якої ми не змогли розібрати…
Фото ілюстративне
