Мій тато – моряк, служив в торговельному флоті.
У 90-ті він підписувався на будь-які рейси, аби привезти додому якщо не грошей так речей або навіть їжі. Щось нам, щось на продаж, щоб були гроші, поки він в морі.
Не скажу що ми жили бідно, але і не шикували ніколи. Брат Максим старший за мене на 3 роки, так я доношувала його одяг, ми разом збирали пляшки та брухт, щоб купити собі ласощів, такі були часи.
Коли у тата траплявся відпустка, він найперше збирав нас в оберемок і віз на риболовлю чи в ліс, або гуляти в парк на цілий день, щоб мама могла відпочити.
Але одного разу він отримав телеграму зі свого рідного районного містечка і замість звичайної відпускної прогулянки зібрав невелику сумку, поцілував нас всіх і поїхав. Як ми ридали! Мама не могла нас заспокоїти, тому що ми вирішили, що він нас кинув.
Минув тиждень, і він повернувся, але не сам, а з маленькою дівчинкою чотирьох років. З його першою шкільною любов’ю сталося лихо, її маленька дочка залишилася сама. сиротою, її збиралися відправити в дитбудинок, але татова тітка надіслала йому телеграму, ніби він батько і приїде за нею, тому дівчинку не чіпали. Зате винесли все, що не було прибите, з їх квартири. Дитина перебивалася по сусідах, брудна і напівголодна, поки не приїхав мій батько. Так вони з Олею і з’явилися на нашому порозі.
Мама відразу підхопила дівчинку на руки і понесла мити-годувати-спати класти, а тато сів на лавку біля дверей і заплакав.
Мені було 7, брату 10, і ми Олю відразу не злюбили, хоча ніяких приводів наша нова сестра не давала. Але чому це наші батьки тепер приділяють їй свою увагу, дарують їй свою любов, яка до цього належала тільки нам? Вона була наче привид, маленька, бліда, мовчазна. Вона не брала наших іграшок, не заходила в нашу кімнату (ми жили в двокімнатній квартирі, вона спала в кімнаті батьків), ніколи не вередувала і нічого не вимагала.
З її минулого життя вона принесла тільки замурзаного м’якого зайця і нитку з різномастними намистинками, які вона одягала то на зайця, то собі на шию, смикала і що щось бубоніла.
Мама все намагалася її розворушити, співала, читала їй, але все було марно. Оля вперше заплакала, коли ми з братом забрали її зайця і закинули на шафу. Вона стояла перед цією шафою, рюмсала і тягнула ручки вгору, а ми сміялися. Тоді нам добряче влетіло від мами.
Якийсь час минув без пригод, настало літо, і нас всіх почали відпускати гуляти, але з умовою, що ми постежимо за маленькою. Вона нікуди не йшла, де посадиш – там і візьмеш, тому ми не особливо себе обтяжували. В день, коли все змінилося, ми, як завжди, залишили її біля під’їзду на лавочці.
Ми спокійно гралися за будинком, коли почули крики і якісь дивні звуки. Відчувши недобре, ми помчали до під’їзду, а там зграя собак біснується і наша мала на під’їзному козирку сидить і в подряпаних руках тримає кошеня. Не плаче, тільки очі величезні від страху.
Коли ми відігнали собак, то побачили старого плюшевого зайця – від нього лишилися шматки. І ось тут до нас дійшло, що на місці зайця цілком могла бути наша малявка… Я ридала від страху і почуття провини, брат збирав залишки зайця і теж хлюпав носом, коли до нас нарешті то вибігла мама. Вона обняла нас з братом і в цей момент ми почули:
– Мамо, дивися. який у нас котик! – і горде обличчя сестрички.
Потім ми разом з сусідськими підлітками знімали Олю з козирка, збирали зайця, відмивали кошеня, мазали подряпини і витирали сльози…
Через деякий час з рейсу повернувся тато, ми йому все розповіли, а він тільки здивувався, як 4-х річна дитина змогла залізти на козирок! Сестра тоді сиділа у нього на колінах і дуже впевнено сказала:
– Мені котик допоміг!
Не знаю, на скільки це було правдою з приводу даху, але Котик їй точно допоміг нарешті відпустити той страх, який вона пережила з втратою своєї мами. Оля вчила його всіляким фокусам типу дай лап, і потихеньку стала оживати сама.
Ми з братом теж втягнулися в виховання Котика, і непомітно стали не ідеальними, але справжніми братом і сестрою для нашої малечі.
…Зараз у нас вже сім’ї і діти, у всіх між собою чудові відносини, батьки дуже радіють онукам – і рідним і прийомним. Ми дуже вдячні долі, що є одне в одного.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
