fbpx

Для чого тобі ця освіта? Ось мене твій батько все життя забезпечує. Ти краще кавалера собі шукай. Ми весілля зробимо, а ви, головне, діток не відкладайте. Годинник то цокає, – говорила мама, коли мені ще навіть двадцяти не було. Та одного дня сталося непоправне: не стало тата

Для чого тобі ця освіта? Ось мене твій батько все життя забезпечує. Ти краще кавалера собі шукай. Ми весілля зробимо, а ви, головне, діток не відкладайте. Годинник то цокає, – говорила мама, коли мені ще навіть двадцяти не було. Та одного дня сталося непоправне: не стало тата…

У мене завжди була досить незвична сім’я. Мама привела мене на світ, коли їй було сорок років. Вони з батьком довгих 20 років намагалися стати батьками, але лелека все не прилітав. І коли вже їх залишили всі надії, нарешті мама дізналася про те, що чекає на дитину.

Радості не було меж. І хоча лікарі говорили, що це величезний ризик у такому віці, мама не здавалася. Відразу варто зазначити, що коли батьки приводять дитину в такому дорослому віці, вони намагаються надто нею опікуватися.

Звичайно, я була рада тому, що мене так люблять, про мене дбають. Але згодом усе це почало напружувати. Мені було 17 років, коли я вступила до університету, щоб навчатись на юриста.

Мама, правда, була проти. Вона все твердила, що освіта мені ні до чого. Головне, заміж успішно вийти, нащадків швидше народжувати ж в молодості, поки є можливість. Адже її все життя утримував батько. Але мене така ідея не тішила, чомусь для мене дуже важливо було вчитися і тато мене підтримував у цьому. Я ще не встигла закінчити університет, як мама щодня мені дзвонила і все нагадувала про те, що я маю вийти заміж, повинна стати мамою.

Навчання її взагалі не цікавило, навіть те, що я найкращий студент на курсі. Я вже закінчила університет, почала працювати в одній адвокатській фірмі. Щодня втомлювалася настільки, що часом ніг не відчувала. Адже робота адвоката не така й проста.

Тоді ж не стало тата. Я думала, що батькова втрата якось вплине на маму і вона зрозуміє, що діти і сім’я — це не найголовніше. Адже, втративши годувальника, жінка залишається одна зі своїми проблемами. Добре, що я чудово заробляла та допомагала мамі.

У 27 років я все ж таки вийшла заміж. Мій чоловік теж адвокат, дуже зайнята людина. В основному ми проводимо час на роботі, сильно втомлюємося. Намагаємося якнайбільше заробити грошей, щоб жити комфортним життям. Я ще й утримую маму. Зараз мені 35 і кожен день я чую лише одне, що час цокає, дітей у мене немає і що мені ніхто на старість води не принесе. Мама вже настільки помотала мені нерви з цим усім, що часом навіть слухавку не підіймаю, коли вона телефонує.

Скільки ми не з чоловіком не намагалися їй пояснити, що у кожного цілі свої в житті, вона не розуміє. Тільки влаштовує чергову “бурю”. І сама дуже старенька, я хвилююся за неї. Але відчуваю, що незабаром просто не зможу взагалі з нею спілкуватися. Адже так важко, що вона навіть жодного разу не похвалила мене за мої професійні звершення, які не кожна людина може досягти.

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page