fbpx
життєві історії
Для чого тобі ця освіта? Ось мене твій батько все життя забезпечує. Ти краще кавалера собі шукай. Ми весілля зробимо, а ви, головне, діток не відкладайте. Годинник то цокає, – говорила мама, коли мені ще навіть двадцяти не було. Та одного дня сталося непоправне: не стало тата

Для чого тобі ця освіта? Ось мене твій батько все життя забезпечує. Ти краще кавалера собі шукай. Ми весілля зробимо, а ви, головне, діток не відкладайте. Годинник то цокає, – говорила мама, коли мені ще навіть двадцяти не було. Та одного дня сталося непоправне: не стало тата…

У мене завжди була досить незвична сім’я. Мама привела мене на світ, коли їй було сорок років. Вони з батьком довгих 20 років намагалися стати батьками, але лелека все не прилітав. І коли вже їх залишили всі надії, нарешті мама дізналася про те, що чекає на дитину.

Радості не було меж. І хоча лікарі говорили, що це величезний ризик у такому віці, мама не здавалася. Відразу варто зазначити, що коли батьки приводять дитину в такому дорослому віці, вони намагаються надто нею опікуватися.

Звичайно, я була рада тому, що мене так люблять, про мене дбають. Але згодом усе це почало напружувати. Мені було 17 років, коли я вступила до університету, щоб навчатись на юриста.

Мама, правда, була проти. Вона все твердила, що освіта мені ні до чого. Головне, заміж успішно вийти, нащадків швидше народжувати ж в молодості, поки є можливість. Адже її все життя утримував батько. Але мене така ідея не тішила, чомусь для мене дуже важливо було вчитися і тато мене підтримував у цьому. Я ще не встигла закінчити університет, як мама щодня мені дзвонила і все нагадувала про те, що я маю вийти заміж, повинна стати мамою.

Навчання її взагалі не цікавило, навіть те, що я найкращий студент на курсі. Я вже закінчила університет, почала працювати в одній адвокатській фірмі. Щодня втомлювалася настільки, що часом ніг не відчувала. Адже робота адвоката не така й проста.

Тоді ж не стало тата. Я думала, що батькова втрата якось вплине на маму і вона зрозуміє, що діти і сім’я — це не найголовніше. Адже, втративши годувальника, жінка залишається одна зі своїми проблемами. Добре, що я чудово заробляла та допомагала мамі.

У 27 років я все ж таки вийшла заміж. Мій чоловік теж адвокат, дуже зайнята людина. В основному ми проводимо час на роботі, сильно втомлюємося. Намагаємося якнайбільше заробити грошей, щоб жити комфортним життям. Я ще й утримую маму. Зараз мені 35 і кожен день я чую лише одне, що час цокає, дітей у мене немає і що мені ніхто на старість води не принесе. Мама вже настільки помотала мені нерви з цим усім, що часом навіть слухавку не підіймаю, коли вона телефонує.

Скільки ми не з чоловіком не намагалися їй пояснити, що у кожного цілі свої в житті, вона не розуміє. Тільки влаштовує чергову “бурю”. І сама дуже старенька, я хвилююся за неї. Але відчуваю, що незабаром просто не зможу взагалі з нею спілкуватися. Адже так важко, що вона навіть жодного разу не похвалила мене за мої професійні звершення, які не кожна людина може досягти.

Фото ілюстративне