Для мене, віруючої жінки, день, коли син привів невістку до будинку, став по-справжньому важким. Вона, бачите, має свій стиль, використовує яскраву косметику і одягається дуже нескромно. Юлі здається, вона виглядає оригінально. Але, що головніше, сину Артему такий зовнішній вигляд подобається! Їм тоді було по двадцять із лишком років.
Син із невісткою почали жити у нас у квартирі, та довго я це терпіти не збиралася. Боролася по-своєму: заходила до їхньої кімнати без попиту, постійно крутилася біля сина, просила невістку допомогти з прибиранням, приготуванням.
Я знаю, як сучасна молодь до цього ставиться. Тож через кілька місяців син сам сказав мені, що вони скоро з’їжджатимуть на орендовану квартиру.
І чудово. Не подумайте, я б із задоволенням жила навіть у меншій оселі, в тісноті, але тільки якби дівчина була скромнішою. Ми могли б ходити з нею разом до церкви, нормально спілкуватися. Але тільки не з Юлею. Цю душу було вже не врятувати.
Про доходи свого сина я знала приблизно. Середні. Невістка працювала з дому, сиділа за комп’ютером або спілкувалася телефоном невідомо з ким. Ну, скільки за таке можуть платити? Тому я вирішила, що побут, домашні обов’язки та відсутність грошей розведуть цю парочку дуже швидко.
На мій глибокий жаль, вже через півроку син і невістка «порадували» мене новиною: вони вирішили одружитися офіційно.
Навіщо? Невже подумали, що після штампу в паспорті все налагодиться і життя стане легшим і гарнішим? Але якраз Артема у той період підвищили, і, як я зрозуміла, фінансове питання сина вже не стримувало.
Після весілля Артем одразу захотів дітей. Це не було чимось незвичайним, він завжди про це говорив. Але, на жаль, час минав, а діти не з’являлися. Я вже й із подругою своєю говорила, питала її, як лікаря, що це може бути. Але вона нічого не могла відповісти без детального обстеження. Ну, а я все молилася, щоб у мого сина хоча б діти народилися добрі, раз з дружиною не пощастило.
Потім Артем вирішив, що їм не завадило б з’їздити на відпочинок, може це якось допоможе в особистому житті. Справді, минуло вже 3 роки. Без відпустки, постійно в роботі – стомилися вони дуже. Які там можуть бути спадкоємці? Мене вони з собою не запросили, та я б і сама не поїхала, мені від чого відпочивати?
І буквально за кілька днів до мене зателефонувала подруга з клініки.
Виявилося, нещодавно син та невістка заходили до них у відділення. Здали все, що потрібно. Результат вимагав часу, тож, можна сказати, його я дізналася найпершою. І, на мій розпач, у ньому говорилося, що мій син не може мати дітей. Тому про спадкоємців не може бути й мови. Ось таке покарання, мабуть, за мої гріхи.
За кілька тижнів Артем і Юля повернулися з Карпат. Веселі, заряджені новими силами. Я щиро раділа навіть за них обох. Ну, що вдієш, хай хоч якась буде радість перед поганими звістками.
З того часу в мені почалася якась внутрішня боротьба, переживання. Я так чекала, коли приїде син, може, навіть не сам, і розповість мені про їхню біду.
Як реагувати? Грати роль? А чи зможу я? Може, даремно я взагалі втрутилася в їхнє життя? Але, на мій подив, пройшов місяць, а потім ще й ще. Нічого не мінялося. Ми іноді зідзвонювалися, розповідали, що в нас сталося. Але нічого важливого.
І одного дня, нарешті, зателефонував син. Тремтячим голосом Артем сказав, що в нього є новина для мене і що він уже їде.
Я приготувалася, намагалася не дивитися в очі, коли він прийде, поводитися максимально стримано і нейтрально. Але в мене не вийшло. Адже приїхав він зовсім не з тією новиною, на яку я очікувала. Юля чекає дитину! Нарешті це сталося! Не дарма вони чекали стільки часу, і все таке.
Я стояла і слухала його щасливу тираду, а всередині мене все клекотіло. У якийсь момент я все ж таки не змогла себе пересилити і сказала йому про те, що було на душі. Я розповіла йому правду. Як мені дзвонила подруга, про результат їх аналізів і про все, що знаю. Про те, що це не його дитина. Так, правда буває дуже жорстокою.
На мить він змінився в обличчі. Здивовано глянув на мене, а потім підвівся зі стільця і пройшовся по кімнаті. Страшна таємниця була розкрита. Я чекала на сльози, може, крик. Але це нічого, емоції – справа тимчасова. Але Артем підійшов до мене і сказав, що він чудово знає, що не може бути батьком.
Але він, мовляв, зробив свій вибір: нехай краще він стане татом цієї дитини, ніж залишиться сам у цьому житті. Адже будь-яка інша дружина не зможе зробити його батьком. Ніхто не зможе. То навіщо ж руйнувати шлюб стільки життів? Він обирає сім’ю, а дитина – це буде її дитина, хоч би як там було.
Потім ми ще посиділи, говорили на інші теми, і він поїхав. А я залишилася наодинці зі своїми думками. Як же так, чому Бог так зі мною чинить: мало того, що єдиний син не може стати батьком рідних дітей, так він ще й залишається жити з чужою дитиною і дружиною, яка зрадила його. За що?!
У той момент я і вирішила, що походи до церкви більше не для мене, настав час з цим зав’язувати. Якщо вже доведеться мені бути бабусею нелюбого онука, то хоча б такою, яка не брехатиме сама собі. Всім добра й миру.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.