fbpx
життєві історії
Дмитро попив кави з млинцями і зі злим обличчям пішов до автівки. Мар’яна стояла біля вікна і заливалася сльозами. Перечити чоловіку вона не могла, бо так все життя вчила її мама та бабуся. – Чоловіку потрібно догоджати, а то кине тебе, як кошеня, і роби що хочеш. А якщо діти вже будуть? Що ти одна їм дасиш? – Мар’яла жила таким “життям” цілих п’ятнадцять років, а одного дня просто втекла

Дмитро попив кави з млинцями і зі злим обличчям пішов до автівки. Мар’яна стояла біля вікна і заливалася сльозами. Перечити чоловіку вона не могла, бо так все життя вчила її мама та бабуся. – Чоловіку потрібно догоджати, а то кине тебе, як кошеня, і роби що хочеш. А якщо діти вже будуть? Що ти одна їм дасиш? – Мар’яла жила таким “життям” цілих п’ятнадцять років, а одного дня просто втекла.

***

– Вставай раніше чоловіка, сніданок йому приготуй та на роботу проведи, – твердили Мар’яні мама і бабуся з дитинства.

Мар’яна перевернулася в теплому ліжку, чмокнула солодко сплячого чоловіка і важко зітхнула: вставати не хотілося зовсім. Шкода, звичайно, що медовий місяць вони проводять дома. Але нічого, може бути, в наступному році вдасться накопичити на море…

Згадавши дану собі перед весіллям обіцянку бути хорошою дружиною для Дмитра, Мар’яна важко піднялася з ліжка і відправилася на кухню готувати сніданок. Насмажила тонких мереживних млинчиків, приготувала омлет з шинкою. Заварила чаю з м’ятою в пузатому помаранчевому чайничку, дістала з холодильника полуничне варення.

У спальні вимогливо дзвонив будильник. Раз, другий, третій… Дмитро важко піднімався вранці.

-Дмитрику, милий, вставай, на роботу запізнишся! – ласкаво потерлася вона носом по колючій щоці чоловіка. Діма пробурчав щось сердите і відвернувся до стіни. Будильник задзвонив знову.

-Діма, вставай! – вже вимогливо сказала Мар’яна і вийшла з кімнати.

Дмитро зволив встати через двадцять хвилин – сніданок вже остигав.

-Чому ти мене не розбудила? – гаркнув він на Мар’яну, – Тепер точно спізнюся.

Окинувши поглядом на сніданок, він скривився як від зубного болю, і промовив “Не люблю яйця на сніданок”, пішов у ванну, де брився і мив голову ще хвилин п’ятнадцять.

За час його відсутності Мар’яна встигла зварити швидку манну кашу. Заспаний, незадоволений Дмитро скривився знову:

-Що ти мене годуєш як в дитячому садку?! Запам’ятай, я це не їм! Краще б одяглася пристойно, а то в халаті чоловіка зустрічаєш!

Спішно покидавши в рот ніжні млинці, Дмитро пішов на роботу, гаркаючи на дружину. Мар’яна, ковтаючи сльози, стояла біля вікна і спостерігала за автівкою, що виїжджала. Перечити чоловікові вона не сміла – адже бабуся вчила її, що чоловік завжди має рацію…

Мар’яна пішла від чоловіка лише через п’ятнадцять років. Та й як пішла – втекла вночі, поки “веселий” Діма завалився спати. Знання, дані бабусею, чомусь не працювали в Мар’яниній реальності – може бути, Мар’яна щось робила неправильно? В який уже раз вона задавала собі питання і не знаходила відповіді. Вона прийшла до мене вночі разом з сином і котом. На обличчі її наливався фіолетово-рожевий величезний знак…

Мар’яна прожила у нас близько місяця, поки не знайшла нову роботу і житло. За цей час я спілкувалася по телефону з родичами Дмитра, які вимагають, щоб Мар’яна повернулася назад:

-Ех, такого мужика образила! Розумний, красень, та будь-хто б за щастя вважав… Хай не дурить і повертається.

Сам Дмитро не з’явився ні разу. Напевно, це на краще…

Як ви вважаєте, чи можна розпізнати такого “чоловіка” ще на стадії букетно-цукеркового періоду? І Як?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page