fbpx

Дмитро з родиною примусово депортовані з Маріуполя. Він з дружиною та 10-місячною дитиною місяць просидів у підвалі, а коли вирішив, що таки треба вибиратися, сімейний автомобіль уже був розбомблений. – З нас взяли по тисячі гривень з особи, тобто повна машина людей – 6 тис. грн. Ми їмо, а нам в обличчя тицяють камеру щоб розповіли, як жахливо в Україні

Дмитро з родиною примусово депортовані з Маріуполя.

– Ми їмо, а нам в обличчя тицяють камеру щоб розповіли, як жахливо в Україні, – розповідає чоловік.

Маріуполець Дмитро, як і багато хто з містян, був примусово депортований в Росію. Перед цим він з дружиною та 10-місячною дитиною місяць просидів у підвалі, а коли вирішив, що таки треба вибиратися, сімейний автомобіль уже був розбомблений. З сотні машин, припаркованих неподалік, вціліли лише кілька, і власники цих автівок взялись вивозити людей.

«З нас взяли по тисячі гривень з особи, тобто повна машина людей – 6 тис. грн. Зібралися ми дуже швидко, багато речей залишили у підвалі, не змогли врятувати наших домашніх тварин. На блокпосту стояли військові без нашивок, шевронів, без розпізнавальних знаків. Просто люди зі зброєю та у камуфляжі. Нас почали обшукувати, мене на морозі роздягли до білизни. Шукали татуювання, сліди від зброї. Військові пояснили, що нас відправлять «у пункт тимчасового перебування» – так росіяни називають фільтраційні табори, – розповідає історію чоловіка маріупольський портал 0629.com.ua. – Нас запхали в автобус і повезли у Микольське. Коли в’їхали у село, ми були в ступорі – всюди висіли «денеерівські» «прапори». Ми були морально до цього не готові, але діватися вже нікуди. Нас розмістили у центральній школі, переписали всі дані, це був фільтраційний табір», – згадує Дмитро.

Людей поклали спати у спортзалі школи, у коридорах, на сходах. Годували дуже мало, майже не давали води, а вранці повідомили, що є лише два варіанти подальшого пересування: або в Донецьк, або в Ростов. Родина Дмитра обрала другий варіант, ближче до кордону, щоби потім виїхати до Європи.

В автобусах депортовані українці пробули майже добу, частину шляху простоявши з дитиною на руках.

«На території РФ новий допит проводили ФСБшники. Дуже суворо, психолог був на допиті. Мене не били, але весь цей процес дуже схожий на тортури. Допитували і чоловіків, і жінок. Роздягали. У лупу розглядали кожен сантиметр шкіри. Речі детекторами перевіряли», – ділиться подробицями Дмитро.

Після трьох годин допитів людей посадили в комфортабельний автобус і довезли до великої групи журналістів, перед камерами нарешті дали їсти.

«Ми їмо, а нам в обличчя тицяють камеру та просять розповісти, як жахливо в Україні. Було дуже неприємно. Коли ця піар-акція завершилася, нас повезли далі», – розповідає Дмитро. Каже, що в них ніхто більше не питав, в яке місто вони хотіли би приїхати, а зрештою посадили на потяг до Володимира. Дорогою депортованим майже всім стало зле від місцевої їжі.

«У Володимирі на вокзалі нас зустрічала величезна кількість репортерів, мер міста, депутати місцеві, які розподіляли людей на автобуси. Їхали різними селами, селищами – всіх розвозили різними місцями», – розповідає Дмитро.

Більшість цих місць виявилися непридатними для життя. Дмитру вдалося домовитися з місцевим депутатом, щоб його з родиною залишили у Володимирі. Їх поселили у хостел: кімната три на три метри, одне двоспальне ліжко та душ.

«Годують нас тричі на день, але порції мікроскопічні і їжа смердить, вчора гречка віддавала ацетоном, і тих, хто з’їв, госпіталізували. Цілими поверхами вивозили. Ми не їли. Постійно нам підносять якісь документи, просять щось підписати. Статус біженців ми не оформлювали, тільки дозвіл на тимчасове проживання. Легально ми можемо в Росії знаходитися три місяці. Спробували через службу зайнятості знайти роботу, але заробітна плата – 10 тис. рублів. На ці гроші неможливо жити, ціни тут високі. Зараз ми шукаємо варіанти, як потрапити до Європи», – завершує розповідь Дмитро.

Слава ЗСУ і Україні!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джелел.

You cannot copy content of this page