fbpx
життєві історії
Дмитро з Юлькою одружилися зовсім недавно, хоча жили разом вже років десять. Штамп в паспорті раніше для них ніякого значення не мав. Жили разом, кохали, вважали одне одного чоловіком і дружиною. Але зараз, коли вже зневірилися народити дитину і зібралися робити еко, їм знадобився-таки цей горезвісний штамп. Для процедури він був необхідний. – Дядечку, вам дочка не потрібна?

Дмитро з Юлькою одружилися зовсім недавно, хоча жили разом вже років десять. Штамп в паспорті раніше для них ніякого значення не мав. Жили разом, кохали, вважали одне одного чоловіком і дружиною.

Але зараз, коли вже зневірилися народити дитину і зібралися робити еко, їм знадобився-таки цей горезвісний штамп. Для процедури він був необхідний.

Спроба за спробою виявлялися невдалими. І зовсім було незрозуміло, в кого ж з них проблема. Одне тільки знали вони напевно – в кому б не була, одне одного вони не покинуть, будуть долати все разом.

Діма працював кореспондентом на місцевому обласному телебаченні, у нього навіть була своя передача, яка висвітлює найбільш злободенні питання міста. Робота йому подобалася – творча і завжди в центрі подій. Цього разу головний редактор телеканалу відправив їх до місцевого дитячого будинку, на святкування його ювілею – державній установі виповнювалося п’ятдесят.

Діма з оператором через затори мало не запізнились на початок концерту. Але без них і не думали починати, адже директриса і замдиректора бажали показати свій заклад у чинно-благородному світлі, а якщо точніше, то попіаритися.

Нарешті, концерт розпочався. Причепурені дітки з натягнутими посмішками співали, танцювали і читали вірші. Потім відбулося грандіозне чаювання.

Діма прекрасно розумів, що дітей просто-напросто змусили вести себе в їх присутності, наче вихованці ну чисто джентельмени і леді. Вся їхня поведінка була зараз удаваною, показною.

Не знаючи, куди себе подіти, Дмитро почав розглядати якусь цукерку. А коли підняв голову, то прямо перед ним стояла дівчинка років чотирьох. Голосно відкашлявшись, дівчинка раптом проказала: “Дядечку, а тобі дочка не потрібна?” А потім швидко залізла до нього на коліна і поцілувала в щоку.

“Яринко, не приставай до дядька”, – відтягнула дівчинку від Дмитра одна з працівниць дитбудинку.

Діма зняв інтерв’ю з головними особами установи і пішов геть. Всю дорогу додому він відчував дитячий поцілунок на щоці і щемливу жалість до дитини. А вночі Яринка йому наснилася. Вони стояли втрьох – він, Юлька і ця дівчинка Ярина. Трималися за руки і сміялися.

Взагалі чоловік себе сентиментальним не вважав, але дитина йому точно запала у душу. Дмитро під приводом уточнення деяких моментів в інтерв’ю приїхав в дитячий будинок наступного дня.

Сьогодні діти були схожі на дітей, адже про свій візит він нікого не попереджав. Наостанок він попросив показати йому вчорашню дівчинку.

Яринка малювала за маленьким столиком.

“Що ти малюєш?” – запитав Дмитро. Дівчинка ніби зовсім не здивувалася тому, що бачить його знову. “Тебе, маму і себе”, – наївно відповіла вона. Дімі вже треба було йти, але ноги його чомусь не слухалися.

“Ти повернешся?” – нібито ненароком запитала Яринка. “Так”, – раптом упевнено сказав Діма.

Удома він все розповів дружині. У подробицях, невластивих чоловікам, описав дівчинку. Юля все зрозуміла.

Наступного дня вони вирушили до дитячого будинку разом. А Яринка знову не здивувалася. Вона наче чекала їх. Завжди чекала…

Через місяці дівчинка по закону стала їхньою донечкою, а ще через два роки Юля сама народила сина.

Дмитро і Юля обожнюють обох своїх діток і безмежно вдячні за них долі.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page