fbpx

Дмитрик ще зовсім маленький, і пів рочку немає, та Антон не хоче входити в моє становище. – Ну, скільки сьогодні накатала?, – запитує мене чоловік, як тільки переступає поріг нашого дому. Мені соромно відповідати, що на роботу тепер часу геть не хватає: прибирання, готування їжі, прання, прогулянки з Дмитриком. Надіялась, чоловік сам все зрозуміє, та ніяк!

Дмитрик ще зовсім маленький, і пів рочку немає, та Антон не хоче входити в моє становище. – Ну, скільки сьогодні накатала?, – запитує мене чоловік, як тільки переступає поріг нашого дому. Мені соромно відповідати, що на роботу тепер часу геть не хватає: прибирання, готування їжі, прання, прогулянки з Дмитриком. Надіялась, чоловік сам все зрозуміє, та ніяк!

***

Останнім часом не розумію свого чоловіка… До, під час виношування дитинки, так і після народження Дмитрика я працювала копірайтером. Пишу, коли є час. Зароблені гроші повністю йдуть на їжу.

Виходить так, я заробляю на прожиття, а чоловік на все інше…

Але зараз, часу практично не вистачає. Я не можу писати в тих же обсягах, що раніше. Тому і щоденний заробіток став набагато нижчий.

А Антон приходить з роботи і запитує:

– Ну що! Скільки сьогодні напрацювала?!

А я іноді взагалі нічого не пишу. І мені соромно в цьому зізнаватися.

Якщо раніше я заробляла по 800 – 1500 в день, то тепер мій заробіток знизився до 600 гривень. Буває і менше.

Стало дуже важко писати. Дмитрик дуже погано спить вночі. Прокидається практично через кожну годину. Звичайно, що не висипаюся і я.

Від недосипу кожен день болить голова, я стала дратівливою і якоюсь вразливою. Будь-яке грубе слово в мою сторону я приймаю близько до серця. Раніше за собою такого я не помічала.

Мені соромно говорити Антону, що я страшенно втомилася, я хочу відпочити, виспатися.

Адже крім писанини у мене домашні справи. Готування, щоденне прання, прибирання. А потім ще й з малюком потрібно погуляти, з ним пограти, зробити масаж, викупати.

Я не кажу, що чоловік мені не допомагає. Після роботи Антон годину – дві сидить з Дмитриком. Але якщо малюк плаче, він навіть його на руки не візьме… Боїться…

Я все розумію, важкі часи. Грошей на все не вистачає. Але не пропадемо ж ми з голоду, якщо я перестану писати! Кожен день думаю:

“Усе! Досить! Пішло все під три чорти! Буду відпочивати, поки син спить!”

Засинає Дмитрик, а я, перероблю домашні справи, а потім знову сідаю за комп’ютер строчити одноманітні тексти…

Як з цим боротися? Допоможіть порадою!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page