Дмитрику ще й рочку не виповнилося, як Марта повідомила Мирону, що знову при надії. – І що тепер робити? Як ми в цій однокімнатній всі помістимось?, – говорив Мирон до дружини. Та лише знизувала плечима. Сам Мирон в той час не працював: то робота важка, то платять копійки. Якби не батьки, не знаю, як би вони виживали. – Бог дав дитинку, дасть і на дитинку.
..У Сергія з Мироном всього два роки різниці у віці. Сергій трохи старше, Мирон трохи молодший. Коли діти виростають, різниці вже не видно, це просто дві дорослі людини.
Але не в нашому випадку. Незважаючи на те, що Мирону вже під тридцять, він так і залишився молодшеньким в сім’ї, і як і в дитинстві, постійно шукає поблажливості на правах молодшого сина.
Свого часу обидва брати поступили в інститути. Старший Сергій пішов на заочку, щоб мати можливість працювати. Ближче до диплому він вже непогано заробляв, але і треба віддати належне, він був трудоголіком.
А Мирон вступив на стаціонарне, щоб повною мірою насолодитися студентським життям. Він жив веселим безтурботним життям, на пари ходив через раз.
Тусуватися ночами було куди цікавіше, та й встати вранці якщо тільки заснув, було вельми непросто. Кілька разів навіть поставало питання про його відрахування за прогули, але дбайливі батьки робили все, щоб синок не вилетів з інституту.
Закінчивши інститут і отримавши диплом, Мирон не поспішав шукати роботу. Він іноді десь працював, а коли набридало йшов, тому в основному він жив за рахунок батьків і проводив час в нічних клубах. Там же він познайомився з Мартою.
Мирон не відрізнявся постійністю щодо дівчат і з Мартою він не планував нічого серйозного, поки вона не поставила його перед фактом що чекає дитину.
Мирон хоч і нехлюй, але як чесна людина все ж вирішив одружитися. Відгуляли весілля і молодята пішли жити в однокімнатну квартиру бабусі Мирона. Незабаром у них з’явився син, вилитий тато.
Але з цього часу почалися труднощі: Мирон не звик перепрацьовувати і того, що він заробляв, ледь вистачало тільки на найнеобхідніше. Якби батьки не допомагали грішми, вони б зовсім голодували.
Мирон працював, то знову сидів в безстроковій відпустці. Він звичайно шукав роботу, але кудись йому не хотілося йти бо мало платять, а десь його просто не брали.
А тут новина, Марта знову при надії. Але як зараз все буде? Старшому ще тільки рік, з двома буде важко подвійно, та й в квартирі вже тісно. І все ж. Бог дав – так має бути. Де один там і два. Так в родині з’явилася ще й дочка.
Тим часом, Сергій активно розвивав власний бізнес. У нього вже був хороший за місцевими мірками дохід, і він більше не орендував квартиру.
Тепер він обживався в новенькій двійці разом зі своєю дівчиною, з якою вони в майбутньому теж планували створити сім’ю. Справи йшли в гору, і незабаром їм вдалося накопичити ще й на однокімнатну, яку він тепер здавав в оренду. Це і стало причиною суперечки з Мироном.
Мирон просив Сергія віддати їм їхню двокімнатну, а самим, поки дітей немає, переїхати в однокімнатну. Але Сергій був не згоден:
“Без образ брат, але я сам на неї заробив. Поки ти розважався і у батьків на горбу їхав, я працював. Без вихідних! Тебе батьки вже забезпечили квартирою, а я перший час на орендованих жив”.
Хто ж винен в ситуації, що склалася? Марта, яка так невчасно привела на світ двійко діточок? Сергій, який єдиному братові відмовив? Сам Мирон, який звик що йому всі повинні? Або батьки братів, які так по різному їх виховали?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
