fbpx
життєві історії
Днями мама зателефонувала і попередила, що загляне до нас на вечерю. Я підготувалася, маминих улюбних вареників приготувала. Та мене чекала серйозна розмова. Виявляється, мамі не подобається, що я турбуюся про свекруху Ганну Максимівну. Вона взнала. скільки ми витратили грошей на маму чоловіка. – Я думала, що виростила дочку, яка допомагатиме своїй матері, а не чужій!

Днями мама зателефонувала і попередила, що загляне до нас на вечерю. Я підготувалася, маминих улюбних вареників приготувала. Та мене чекала серйозна розмова. Виявляється, мамі не подобається, що я турбуюся про свекруху Ганну Максимівну. А вийшла така ситуація ось як.

Почну трохи здалеку. Мій батько покинув нас з мамою напризволяще. Мені було лише 7 років, коли він пішов, і я мало що розуміла. Проте вже тоді я усвідомила, що чинити, як він, просто нелюдяно. Батько виніс півквартири, повторюючи, що всі ці речі належать лише йому. В результаті ми з мамою залишилися у прямому сенсі ні з чим.

Тато наступні роки не дуже цікавився моїм життям. Платив копійчані аліменти і зрідка вітав мене з днем народження, якщо згадував про це. Я бачила, як моїй матері важко. Намагалася допомогти, чим могла. Але натомість вона вимагала більшого.

Чим старша я ставала, тим частіше мама повторювала, що зробила для мене все, витратила на мене найкращі роки свого життя. Я постійно відчувала, ніби щось винна їй. А коли я виросла, почуття провини перед нею тільки посилилося. Але рано чи пізно я прийняла вольове рішення жити не тільки для неї, але і для себе.

Я вийшла заміж за Дмитра і переїхала до квартири чоловіка. Нині ми разом виховуємо двох дітей. Хоча я вже давно не живу з мамою, я не переставала допомагати їй, ми часто телефонуємо одне одній і зустрічаємося.

Моя мама майже ні з ким не спілкується, відколи пішов батько, вона закрилася в собі. Але з батьками мого чоловіка знайти контакт їй вдалося і з цього дуже тішилася.

І все в нас було чудово донедавна. Але незадовго до нового року моя свекруха Ганна Максимівна потрапила до лікарні. Вона пролежала у стаціонарі понад два тижні. Зрозуміло, ми з чоловіком допомагали їй фінансово, хоча я не можу сказати, що у нас є всі можливості для цього. Але так чи інакше, коли близька людина опиняється у скрутній ситуації, ти зробиш усе заради її блага.

Моя мама теж часто приходила до Ганни Максимівни. Вона приносила їй свіжу домашню їжу. Якось вона дізналася, скільки ми витратили грошей на лікування, і обімліла. З того часу вона більше не з’являлася в лікарні жодного разу.

А вчора мама прийшла на вечерю і сказала: «А мені ти розповідаєш, що у вас не вистачає грошей.

– Я думала, що виростила дочку, яка допомагатиме своїй матері, а не чужій! – сказала мені мама і пішла, навіть не повечерявши.

Ми так і не помирилися поки що. Мої аргументи мама слухати не хоче. Вона вважає, що я зрадниця, коли витратила стільки грошей на свекруху. Невже вона не розуміє, що допомагати близьким у подібних ситуаціях – це нормально? Та й чоловік Діма заробляє більше за мене, тому грошова допомога була переважно з його боку.

Як мені тепер знайти спільну мову з мамою і відновити наші добрі взаємини?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com

You cannot copy content of this page