fbpx

Днями Таїсія Романівна таки дізналася, що я виходжу заміж, і не придумала нічого кращого, як прибігти до мене і вимагати половину грошей за квартиру! Ну я звичайно знала, що моя колишня свекруха – нахабний фрукт. Але не думала, що до такого! Моєму Тарасу від батька дісталася двокімнатна квартира, яку він йому заповів. У ній ми виростили дітей, у ній думали і постаріти, та, на жаль, чоловік два роки тому віддав життя за Батьківщину, залишивши на мені кілька кредитів. Сил не було терпіти, але я мовчала заради чоловіка

Днями Таїсія Романівна таки дізналася, що я виходжу заміж, і не придумала нічого кращого, як прибігти до мене і вимагати половину грошей за квартиру! Ну я звичайно знала, що моя колишня свекруха – нахабний фрукт. Але не думала, що до такого!

Хочу сказати одразу: моя свекруха ніколи мене не любила. Ніяк вона не могла пробачити того, що я забрала у неї єдиного сина, головну втіху в житті. Кожна наша зустріч перетворювалася на справжнє випробування для мене! Я була вперше заміжня, я все уявляла не так і не знала, як себе захистити.

Моєму Тарасу від батька дісталася двокімнатна квартира, яку він йому заповів. У ній ми виростили дітей, у ній думали і постаріти, та, на жаль, чоловік два роки тому віддав життя за Батьківщину, залишивши на мені кілька кредитів. Я не можу звинувачувати його за це, адже завжди підтримувала його ідеї.

Набагато сильніше мене засмутила поведінка свекрухи, яка вимагає, щоб я віддала їй половину грошей за квартиру, в якій ми живемо з моєю молодшою дочкою. А чи знаєте чому? Бо в мене через два роки після втрати Тараса з’явився чоловік.

Розповім трохи про першого чоловіка. Ми самі були зі скромних сімей, мені від батьків нічого не дісталося, бо вони самі завжди жили у гуртожитках і орендованих квартирах, а Тарас успадкував квартиру від спочилого батька. До речі, зі свекрухою той давно розлучився, залишив її з дитиною. І я здогадуюсь чому.

Ох і намучилася я з Таїсією Романівною. Щоразу вона приходила з перевіркою, весь будинок перевертала шкереберть. Обов’язково підходила до комода чи шафи і, немов у старих фільмах, проводила пальцем по верхній полиці у спробі знайти пил.

Але я вивчила цей урок і до її приходу завжди ретельно готувалася, щоб ні порошинки не залишалося. Їй приносило особливе задоволення говорити синові, що я в нього нечупара.

Моя їжа їй не подобалася, одяг, який я купувала дочці і сином, теж не подобався. За її словами, воно все було або поганої якості, або негарне. Сил не було терпіти, але я мовчала заради чоловіка.

Маму він дуже любив і поважав, завжди допомагав їй, дзвонив чи не щодня. Якщо їй терміново потрібен був мішок картоплі, він вставав вранці перед роботою і їхав на ринок. Якщо їй треба було щось відвезти на дачу, він негайно скасовував усі справи.

Спочатку мені навіть подобалася в ньому ця риса — він завжди з великим трепетом ставився і до мами, і до мене. Чого не можна сказати про свекруху.

Нічого дивного в моїй історії немає, і серед моїх подруг теж є такі свекрухи. Так буває, коли у жінки залишається один син. Він їй одразу і дитина, і друг, і компенсація чоловіка у житті. В результаті вона готова на все, щоб не дати йому навіть найменшої нагоди сепаруватися. Усіх інших невісток вона успішно зжила, але зі мною її фокуси не спрацювали.

А два роки тому Тарас пішов в перших рядах захищати Україну. І не повернувся живим, як і тисячі наших чоловіків.

і знаєте, що ця жінка, його мати, зробила? Абсолютно нічого. Організація прощання повністю була на мені, адже вона бідна пенсіонерка, одинока мати, яку можна лише пожаліти. У результаті підтримки я шукала друзів сім’ї. Добре, що у нас з Тарасом були близькі люди, інакше не знаю, як би я це пережила.

Кредитів було небагато, але достатньо, щоб я вийшла на другу роботу. За ці два роки я закрила кредит на машину та навчання дітей. Старший син, як зміг, одразу з’їхав і вже почав допомагати грошима зі своїх підробітків. А молодша залишилася вдома, досі допомагає мені у всьому. Я дуже пишаюся нашими дітьми, Тарас теж пишався б.

Свекруха, дізнавшись про кредити, і оком не моргнула. Зате стала менше лізти в наше з дітьми життя, дзвонила тільки у свята. Я майже забула про те, що між нами колись були такі натягнуті стосунки. Була б рада не згадувати, та нагода випала.

Мій колега зі шпиталю, старший хірург, вже давно приділяє мені увагу. У нього дочка одного з моєю Вікою віку, дівчата ладнають як рідні сестри. Мені 42, йому 49. Якось сіли ввечері за чаєм поговорити про стосунки, він сказав: «Ми не такі вже й старі. Давай розпишемося?»

Я вперше за довгий час відчула себе щасливою. Призначили дату в грудні, вирішили покликати лише близьких друзів та родичів. Мені здалося, що буде правильним покликати бабусю моїх дітей, але це було помилкою.

Дізнавшись, що ми з нареченим збираємося продавати наші квартири, щоб збудувати великий будинок, Таїсія Романівна влаштувала справжній спектакль і зажадала нібито свою половину квартири. Найбільше її зачіпає те, що я на гроші від квартири, заповіданої її сином, збудую будинок, в якому житиму з іншим чоловіком.

На запитання про те, чому вона раніше не згадувала про майно, відповіла, що їй онуків було шкода. Але тепер вони майже дорослі, а мені, мабуть, про особисте щастя і думати заборонено. У мріях свекрухи я, мабуть, назавжди залишалася вдовою.

Мурашки по шкірі від цієї жінки. Діти теж неприємно здивовані, адже вони мене підтримують, а рідну бабусю тепер і бачити не хочуть. Звичайно, вони не забули, як вона мене діставала і вичитувала у них на очах, коли вони були ще зовсім малі. Тепер навіть їхній терпець урвався і вони повністю на моїй стороні.

Майбутньому чоловіку я поки що нічого не розповідала, не хочу затьмарювати майбутнє свято. Станіслав займається підготовкою всіх паперів для будівництва. І не знаю, чи варто йому говорити, адже це нічого не змінить. Проте тепер я точно впевнена, кого на весілля запрошувати не слід. Ви згодні зі мною? Я маю право на особисте щастя?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено

You cannot copy content of this page