До Італії на заробітки я поїхала не через брак коштів, я втікала від чоловіка, який нікого окрім “біленької” не бачив. Коли я просила у свекрухи допомоги, та казала, що не все з Петром так погано, як я це малюю, є ще й гірші. Ось тому коли одного дня мені зателефонувала двоюрідна сестра Петра, і сказала, щоб я повернула кошти, які вона брату зичила, ніби як на ремонт даху, я їм все пригадала. Теж мені, знайшли “добродійницю”.
Я з чоловіком не розлучена, але разом ми не живемо вже більше п’яти років.
Після весілля ми в селі, звідки Петро родом, побудували своїми силами невеличкий будиночок, в якому і виховали своїх двох доньок.
Дівчата вже наші дорослі, створили свої сім’ї.
Завжди і Улянка і Софійка дивувалися мені, чому я терплю їхнього тата. А я й сама не знала чому.
Йти мені не було куди, бо з батьками залишився жити брат з сім’єю, а Петро також не хотів йти з хати, яку своїми ж руками будував. Ось ми й жили з ним довгий час, як сусіди. Все би в нас було з ним добре, якби не “біленька” і друзі.
Що я тільки не робила, куди не зверталася, та без його “хотіння” нічого не виходило.
Я його рятувала, бо насправді Петро мав і має золоті руки, тільки “біленька” затьмарює не лише розум.
Ось тому коли в мене така випала нагода, я подалася на заробітки в Італію. Ні, не заради грошей, а заради того, щоб не бачити чоловіка. Якщо чесно, працювала я в Україні на гарній посаді, і мені одній би того хватило, але кожного дня дивитися на “червоні щоки” я вже не мала сили.
З важким серцем я покидала домівку, в яку вложила всю свою любов і силу. Знала я, що Петро не буде дбати за будинок так, як це робила я.
Діти до нього навідувалися, але дуже рідко і я їх розумію. Такий тато нікому не потрібен.
Я ж почала своє життя в 50 заново.
Працювала довгий час в гарній сім’ї, доглядала лежачу бабусю і її чоловіка, тільки чоловік ще сам собі давав раду. Гроші платили хороші, тому до останнього я трималася роботи.
Потім я прибирала в одній сім’ї і няньчила їх сина. Різне бувало, але я роботи не боюся, тому хапалася за все, що мені попадалося.
Я знала, що мені прийдеться рано чи пізно повернутися в Україну, тому складала на свою квартиру поблизу дітей, щоб хоч на старості літ бачити, як ростуть мої онуки.
Діти в мене самостійні, мають свій дах над головою і хороші роботи, тому гроші я переважно складала “на купку”. Не подумайте, дітям і онукам я відсилала на день народження чи Миколая. Але скажу вам чесно, вони самі були проти частих переводів.
– Мамо, поживи трішки для себе. Ти все життя мотаєшся, як білка в колесі.
Десь через два роки мого перебування за кордоном, зі мною зв’язалася двоюрідна сестра Петра. Ви знаєте, я ледь не повелася на її аферу.
– Людо, це ж твій чоловік, а хто як не ти, повинна віддати нам кошти, які він позичав і не раз.
– Стефо, та чи ти не знаєш свого брата? Чим ви взагалі думали, коли позичали йому гроші?
– Він ж казав, що покрівлю міняти на будинку хоче, а ти не маєш змоги надіслати, ось тому ми й повелись на його вмовляння.
– Стефо, ти ж могла до його батьків задзвонити і вияснити, чи правда це, чи він просто тебе розводить. Ти ж до такого не додумалася, то чого тепер від мене хочеш? Це твій брат, ось і домовляйся з ним, як хочеш.
Ну а чому я маю віддавати за чоловіка гроші? Я пів життя з Петром прожила, нічого доброго з ним не бачила, хотіла його витягнути, та свекруха лише розводила руками
“Ой, та він ще не такий поганий, як ти собі думаєш. Дивись по сусідству які живуть. Наш так часто в рові не валяється. Пильнуй те, що маєш. А ти носом крутиш”
Ось нехай тепер ці родичі і вирішують всі питання Петра. Я то тут до чого. А ще знаю не з чуток, що зичив він не лише в сестри, а й в сусідів, і “друзів”, правда, вже колишніх.
Родичі коли зрозуміли, що я не збираюся ніякі гроші віддавати, почали бочку на мене котити, ніби я тут з кимось живу, а про чоловіка геть не дбаю.
А хоч би і жила… мені все рівно. Я йому готова цю хату подарувати, лиш би мане ця сімейка залишила в спокою.
До речі, на квартиру я вже собі наскладала, діти поможуть її придбати.
Ось тепер тільки думаю, може то краще відразу з ним розлучитися і забути цю людину раз і назавжди?
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
