Вже давно мене хвилює питання, чому одні люди обговорюють життя інших людей? Я проживаю в невеличкому селі біля Львова, де всі одне одного знають, і кожного “хвилює” життя іншої людини.
Наведу кілька прикладів.
Одна подружка або родичка пішла до іншої в гості, хвалить її ремонти в хаті, а потім йде до ще одних знайомих і розказує: “Та вони там такі ремонти поробили. Вже не знають, що придумати. Де вони такі гроші взяли?”.
Інший приклад: До Катерини та Романа довго не прилітав лелека. Вони і лікувалися і по святих місцях їздили, і ось коли через сім років в них з’явилися одразу ж дві чарівні дівчинки, люди в селі почали їх засуджувати. – Не могла вона сама. Сто відсотків штучно все, а то не по-Божому. І взагалі, це ж які гроші треба було мати. Я б на таке ніколи не пішла. – Люди добрі, звідки така інформація? Невже не можна щиро за пару порадіти?
А як вже хтось робить весілля, то взагалі плітки на плітках. Наречена ще сама не знає скільки буде коштувати її сукня, а люди вже рахують ціну, бо знають, в якому салоні вона замовлятиме. Після весілля, коли від наїдків прогинаються столи, гості, які були присутні на весіллі, можуть сказати, що нічого їсти не було. Чесно кажучи, я боюся в майбутньому робити весілля, бо знаю, що мої гості так само можуть обговорювати моє весілля, незважаючи яка праця була вкладена в організацію весілля.
Деякі мої подружки можуть не зовсім коректно висловлюватися про інших моїх, не наших спільних подружок. Коли я кажу, що це не ваше життя і ви не маєте права їх засуджувати, і мені це неприємно слухати, вони мені кажуть, що просто висловили свою думку.
Багато можна писати. Я не кажу, що я ідеал, і не осуджую інших людей, частково обговорюю, але не в такій мірі, і не так заздрісно, як більшість мого оточення. Я у всьому шукаю позитив і вмію щиро за когось порадіти, чого не бачу в інших людей.
Мене цікавить ваша думка, чи всюди так? Бо мені хочеться вірити, що не всюди.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
Недавні записи
- Я не хочу старіти сама! Ніколи не думала, що перестану радіти своїм дням народженням! Але зараз мій 70-річний ювілей, який я зустріну 10 грудня, мене не радує. Я почуваюся зовсім самотньою при живому синові, а все через те, що я не порозумілася з невісткою, не стала їсти ту її дієтичну нісенітницю. Та зараз би я вже згідна. У будинку немає ні м’яса, ні курки. Тільки риба, яйця та сир, іноді навіть не справжній. Принесла їм цукерки ще на минуле Різдво: карамель, желе, нуга, вафлі, шоколад. Так невістка їх викинула
- Майже рік нема мого захисника, а зі мною і сином живе мама чоловіка. Я сама її покликала минулої зими, щоб їй не було так самотньо і сумно. Я думала, разом нам буде легше. Але я більше так не можу, дуже хочу знову відселити свекруху, та Віра Василівна в свою квартиру переселенців пустила. Вона щовечора співає Макарчику ту саму колискову і називає його Микитою, готує щодня тільки те, що любив малим і вже дорослим Микита. На стіл, коли ми сідаємо їсти, ставить для Микити тарілку і кладе прибори
- На вихідних в невістки був день народження. Я купила гарну подарункову торбинку, поклала туди шкарпетки, шампунь і цукерків до повної, трюфеля, ті, які невістка полюбляє. Прийшовши до дітей, я привітала їх гарними побажаннями і вручила подаруночок. Та від відповіді невістки я ледь не почервоніла. “Тут, лише торбинка красива, а вміст, так собі”. За столом я себе почувала незручно, довго не сиділа, сказала, що звикла швидко лягати спати. А сьогодні, як плівку перемотую в голові ці слова
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну