Коли племінниця прийшла нас з чоловіком просити на весілля, то і слова не сказала за цю “цікавинку” на торжестві. Виявляється, все це було описано на самому запрошенні, яке ми відкрили вже ближче вечора, коли всі сіли перед телевізором, обговорюючи хто в чому і як піде на те весілля.
Моя рідна сестра видавала заміж свою єдину доньку. До кінця весілля ми не досиділи з чоловіком і пішли не попрощавшись. Я вважаю, що молодята мають у нас попросити пробачення, бо те, що вони собі придумали, в голові не поміщається.
“Ми будемо раді вас бачити на нашому весіллі. Буде весело і культурно, а ізюминкою торжества буде те, що за столом замість “біленької” і “червоненького” гостям будуть наливати лимонад чи мінеральну воду”, – прочитали ми в запрошенні.
Я такого чуда ще не бачила, тому відразу ж зателефонувала сестрі, щоб спитати, чи це жарт.
– Олю, ні, не жарт. Діти так хочуть, бо вони “в цю сторону і не дивляться” і не хочуть, щоб хтось це робив на торжестві. Це їх день і вони вправі робити так, як хочуть.
– Та вони хай роблять що хочуть, а гості чого мають відмовлятися?
Я до останнього надіялася, що це таки якесь непорозуміння, але ні.
В церкві все пройшло гарно, молодята дуже красиві, але в ресторані все було якось дуже дивно.
На столах стояли різні напитки, соки, води, але “дорослого” нічого, жодної плящини. Я вперше їла малосольні огірки і запивала їх лимонадом. Ну “цуд цудесний”, я вам кажу!
Мій чоловік ходив злий, я також почувалась, як не в своїй тарілці. В один момент ми підійшли до сестри і її чоловіка.
– Я надіюсь, ви десь в торбі маєте і наливаєте, щоб молоді не бачили?
– Як ти собі це уявляєш? Щоб ми пішли проти волі дітей? Ні, такого не буде.
Я тоді хотіла з чоловіком піти до бару і купити собі щось для настрою, але сестра і цього не дала зробити.
Я думаю, ви мене зрозумієте, бо весілля без цього дуже нудне. Так, молодь веселилася, а ми сиділи, як на поминках.
Десь година дев’ята вечора мій чоловік не витримав і сказав, щоб ми йшли додому.
Нічого нікому не сказавши ми покинули територію ресторану.
Я образилась і на сестру і на молодят. Це якось все дуже дивно.
Надіюся, що сестра чи племінниця прийде і попросить пробачення. Поки вони мовчать, але і я їм не телефоную.
Ну а як ви до цього ставитесь? Хіба це нормально? Щось попридумують, а нам виконуй…
В першу чергу на весіллі про гостей думати треба, бо ми конверти несемо, а не про себе. Ну хіба ні?
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
