fbpx
життєві історії
До кухні ми купили новий посуд, вона почала говорити, що навіщо, коли її набори є. Я вірю, що вони дорогі були на той час і хороші. Але зараз зовсім інший час і це просто вже не виглядає так, як виглядало на кухні раніше. Я розумію, що далі буде тільки гірше. Що робити, не знаю

Ми з Ігорем, взяли до себе жити бабусю. Вона рідня чоловіка. У неї є родичі, але у них немає можливості за нею доглядати і бути поруч. Бабуся вже у віці, хворіє і коли залишалася сама, так як жила від усіх окремо, часто хворіла, за нею доглядали сусіди.

Ми запропонували переїхати до нас, на що вона дуже зраділа. Перший час все було відмінно, так як ми з чоловіком працюємо, вона і приготувати допомагала, але потім щось пішли на так. Вічно вона не задоволена, почала дуже образливі речі говорити: “ви погані, ви нічого не робите. не вмієте”.

На той момент ми вже побудували будинок, влізли в борги, щоб швидше закінчити будівництво, щоб перевести її в новий будинок. Вона вічно коментує, що ми не так робимо. Починає говорити, що душ у ванній поганий, колонка і витяжка теж.

До кухні ми купили новий посуд, вона почала говорити, що навіщо, коли її набори є. Я прекрасно розумію, що вони дорогі були на той час і хороші. Але зараз зовсім інший час і це просто вже не виглядає так, як виглядало на кухні раніше.

Дістала свої старі рушники, хоча є нові і там же їх розвісила. Зараз, може цілий день бути в кімнаті, але коли я або чоловік вийдемо щось робити, обов’язково їй треба бути біля нас.

А це дуже діє на нерви, бо саме це треба робити їй зараз. Коли я хотіла розігріти їжу, прийшов чоловік і його друг. Я була на кухні, розкладала покупки, і запитала чоловіка, він їсти буде, вона вийшла, і почала плиту запалювати, я їй кажу: “ви будете робити, добре, я тоді піду”, так вона відразу: “ну роби ти”.

Я вже якраз йшла, кажу: “ну ви ж почали, тоді вже ви робіть”. Так вона перед другом чоловіка розіграла театр, зробила мене винуватою. І почала голосити, що вона тут зайва для нас.

Мене це ображає, і взагалі вся обстановка дуже важка. Особливо її слова, що ми такі-сякі, живемо не так, як звикла жити вона. Дзвонить родичам і “моя золота”, а ми виходить не такі добрі.

Я прекрасно розумію, що далі буде тільки гірше. Що робити не знаю. Намагалася їй улюблені кросворди купувати, та й ті не допомогли.

Як жити далі, щоб не зірватись?

Передрук без посилання на ibilingua заборонений!

Фото ілюстративне – freepik

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook