До моїх 18 років ми з мамою жили душа в душу. Але потім сталася суперечка, пробачити її за яку, я так і не змогла. Наш тато, любив випивати.
З дому нічого не пропиває, на роботу ходить, але ніколи ні копійки не приносив до хати. Мама крутилася сама, як білка в колесі.
Звичайно мені неприємно було дивитися на постійно п’яного батька, на всі ці скандали.
Все про що я мріяла, це втекти звідти подалі, куди очі дивляться. Почала накопичувати гроші на переїзд уже з 12 років.
День за днем я відкладала копійки, хапалася за будь-яку нагоду хоч щось заробити. Збирала картонні коробки, пляшки все, що можна здати.
Щиро мріяла, що якось у мене буде своя спокійна і світла квартира. Без криків, без скандалів.
До 18 років мені нарешті вдалося накопичити хорошу суму, щоб зняти для себе окреме житло, на кілька місяців. Вже йшла додому радісна, збирати речі та з’їжджати.
Заходжу та бачу, що мама сидить за столом, а перед нею моя коробка, в яку я гроші складала.
Вона почала кричати на мене, говорити, що я вкрала ці гроші, і крала їх не відразу, а довгий час. Як мені було прикро в ті хвилини.
Вона забрала все собі і сказала, що витратить це на оплату боргів за комуналку.
Зрозуміла, що просто не люблю своїх батьків та цю квартиру. В люті покидала все, що було з одягу в сумку, і вийшла геть.
Перестала спілкуватися із ними взагалі. Жила у подруги, потім познайомилася з хлопцем та переїхала до нього.
У мене нормальна робота та рівне життя. Була… Так тривало 5 років.
Зовсім недавно прийшла сумна звістка. Виявляється, мама не стало. Злитися було вже нема на що, а тому вирішила відвідати свою стару квартиру.
Батько, як завжди, пив на кухні за столом, і навіть не обернувся на мене.
Зайшла в кімнату і побачила, що на підлозі сидить маленька дівчинка, 2-3 років. Брудна і дуже худа.
Взяла її на руки і принесла на кухню до батька.
— Тату, що це за дитина?
— Це твоя мати нагуляла десь! – гаркнув він. – Завтра до дитбудинку її здам піду.
Пішла покопалась у документах і справді. Свідоцтво про народження, запис. Все є. Була просто в шоці.
Звичайно я не можу здати сестричку в дитбудинок, але життя моє зламана назавжди. Тепер мені доведеться виховувати її, а про своїх дітей, які ще не народилися, доведеться на якийсь час забути.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.