До моїх 18 років ми з мамою жили душа в душу. Але потім сталася суперечка, пробачити її за яку, я так і не змогла. Наш тато, любив випивати.
З дому нічого не пропиває, на роботу ходить, але ніколи ні копійки не приносив до хати. Мама крутилася сама, як білка в колесі.
Звичайно мені неприємно було дивитися на постійно п’яного батька, на всі ці скандали.
Все про що я мріяла, це втекти звідти подалі, куди очі дивляться. Почала накопичувати гроші на переїзд уже з 12 років.
День за днем я відкладала копійки, хапалася за будь-яку нагоду хоч щось заробити. Збирала картонні коробки, пляшки все, що можна здати.
Щиро мріяла, що якось у мене буде своя спокійна і світла квартира. Без криків, без скандалів.
До 18 років мені нарешті вдалося накопичити хорошу суму, щоб зняти для себе окреме житло, на кілька місяців. Вже йшла додому радісна, збирати речі та з’їжджати.
Заходжу та бачу, що мама сидить за столом, а перед нею моя коробка, в яку я гроші складала.
Вона почала кричати на мене, говорити, що я вкрала ці гроші, і крала їх не відразу, а довгий час. Як мені було прикро в ті хвилини.
Вона забрала все собі і сказала, що витратить це на оплату боргів за комуналку.
Зрозуміла, що просто не люблю своїх батьків та цю квартиру. В люті покидала все, що було з одягу в сумку, і вийшла геть.
Перестала спілкуватися із ними взагалі. Жила у подруги, потім познайомилася з хлопцем та переїхала до нього.
У мене нормальна робота та рівне життя. Була… Так тривало 5 років.
Зовсім недавно прийшла сумна звістка. Виявляється, мама не стало. Злитися було вже нема на що, а тому вирішила відвідати свою стару квартиру.
Батько, як завжди, пив на кухні за столом, і навіть не обернувся на мене.
Зайшла в кімнату і побачила, що на підлозі сидить маленька дівчинка, 2-3 років. Брудна і дуже худа.
Взяла її на руки і принесла на кухню до батька.
— Тату, що це за дитина?
— Це твоя мати нагуляла десь! – гаркнув він. – Завтра до дитбудинку її здам піду.
Пішла покопалась у документах і справді. Свідоцтво про народження, запис. Все є. Була просто в шоці.
Звичайно я не можу здати сестричку в дитбудинок, але життя моє зламана назавжди. Тепер мені доведеться виховувати її, а про своїх дітей, які ще не народилися, доведеться на якийсь час забути.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
Недавні записи
- Ми купили свекру теплу сорочку і три пари шкарпеток, для мами торт і парфуми і поїхали. Та в селі нас чекав сюрприз у вигляді Орисі і дітей. Виявляється, Орися, як повноправна невістка, розгулювала по подвір’ї з телефоном і знімала, як вона казала, “контент”. Ми привіталися і я пішла до свекрухи. Ви собі не уявляєте, яким поглядом вона на мене зиркнула, а потім сказала: “Іноді люди розходяться на деякий час, а потім знову сходяться”. І це вона сказала жінці, яка стоїть перед нею з величезним пузом
- Ввечері я вийшла у двір, а там морозище під п’ятнадцять градусів. Налякалася я і пішла в котельню, ще дров підкинути, в чоловіка нічна зміна, діти вже лягли відпочивати, а я переживала, щоб вода в трубах не замерзла. А тут наш собака вірний, дружок Чарлі, як шмигнув на м’якеньке крісло і не захотів виходити. Та й я не виганяла його, пошкодувала, щоб не змерз. Якби я тільки знала, що то ніч на Андрія, і що нам збитки зроблять, я б навпаки Чарліка залишила на сторожівці
- Після того, як дочка вийшла заміж у Польщі, а мені стало дуже важко, я зібрала всі гроші на той квиток у Краків і стала жити з дочкою і зятем під одним дахом в будинку. Але ось я в своєму меленькому селі. Ніколи не думала, що рідна дитина виставить мене за двері, залишивши без копійки. Мій зять – бездушна людина! Це я зрозуміла давно, ще коли дочка перестала допомагати мені копієчкою. Дивлюся серіали, зрідка спускаюся до холодильника і назад. Мене було не видно і не чути
- Сьогодні за сніданком Катерина Степанівна сиділа засмучена, наче хто з родичів на небеса відправився. Причиною стало те, що гуска “ласти склеїла”. Після в свекрухи піднявся тиск, а коли я його міряла, вона розплакалась, адже вона її виходжувала, годувала, купляла їй вітаміни. Скажу відверто, я в подиві від цієї ситуації. Коли моя донечка потрапила в лікарню, то моя свекруха жодної сльозинки не впустила. Більше того, вона навіть особливо цим не переймалась. Говорила так черство: “Там є лікарі і вони їй допоможуть”
- От знаєте, мені вже й самій 42 роки, не молодість. І коли до мене в Хмельницький їде свекруха, я, само собою, чекаю від Любов Дмитрівни допомоги хоч якоїсь – прибрати, ванну помити, та пиріжків хоч спекти! Так ні, моя – по магазинам, на диван з планшетом, у ванні повалятися з бульбашками. Тільки їсть, спить і гуляє, як на курорті. – Коли вже вечеря буде готова, я зголодніла! Де моя кава? Свекруха вирішила привезти до нас ще свого онука, сина мого чоловіка. І сказала, що я маю готувати його улюблені страви, піцу, гамбургери