fbpx
життєві історії
До нас часто стали заглядати медсестри через цю ситуацію. Настя тільки руками розводила і говорила: “А що я повинна зробити? Нехай собі плаче”. Дитину вона не годувала, але по телефону скаржилася комусь на свій важкий стан. Чекала догодовування, яке видавали строго по годинах. Дитина висмоктувала суміш і засинала від безсилля. Але не надовго. Проходив час і знову плач і байдужість матері

Лежала зі мною в пологовому будинку дівчинка Настя. 16 років їй було на той момент. Лежали ми в одному боксі, але в сусідніх палатах. А зі мною перебувала Інна – жінка років сорока, яка народила другу доньку. Перший раз ми перетнулися з Настею з ранку, коли вона поверталася з душу.

З її розмови було зрозуміло, що вона приїхала не з міста, це потім підтвердили медсестри, коли збирали інформацію про місце проживання. Народила вона попередньої ночі дівчинку, з густим чорним волоссям. Наші з сусідкою дітки і поруч не стояли зі своїми ріденькими шевелюрами, але за вагою та їм сильно поступалася.

Весь наступний день дитина молоденької дівчини сильно плакала. Спочатку ми думали, що з дитиною якісь проблеми, але, крадькома заглянувши в сусідню палату, Інна сказала пошепки: “Мати зовсім немовля на руки не бере. Лежить у ліжку з навушниками, поки малюк плаче в своєму ліжечку”.

До нас часто стали заглядати медсестри через цю ситуацію. Настя тільки руками розводила і говорила: “А що я повинна зробити? Нехай собі плаче”. Дитину вона не годувала, але по телефону скаржилася комусь на свій важкий стан. Чекала догодовування, яке видавали строго по годинах. Дитина висмоктувала суміш і засинала від безсилля. Але не надовго. Проходив час і знову плач і байдужість матері.

Мити дитину теж вона не хотіла. Ми з сусідкою тільки те й робили, що по черзі бігали до умивальника мити своїх чад. Іноді Настя зривалася і сварилась на доньку, яку назвала Марією. Але та починала плакати ще більше. Їй тепло материнське було потрібно, відчуває ж, що мама поруч. Ми з Настею розговорилися, коли оформляли свідоцтва нашим діткам.

Батька дитини вона записувати не хотіла, і працівниця сказала дати дитині будь-яке батькові. Як я зрозуміла, він і знати їх не хоче. Вона часто розмовляла з сестрою по телефону, і я один раз почула, що Настя питала, чи знає батько малятка про те, що вона народилася. “Не знає? Ну і не говори, толку то…” В останній день дівчина давала настанови сестрі, які речі привезти на виписку.

У неї ще був брат, який теж повинен був приїхати в цей день в пологовий будинок. Настя вийшла на виписку переді мною. Мої родичі вже були там, але чекали моєї черги. Чоловік потім розповів, що Настю зустріли дівчина і хлопець, з яким вона фотографувалася, ніби вони пара… ніби вона не мати-одиначка. Напевно, щоб ніхто не подумав нічого поганого, щоб було все, як у людей… Настю я звинувачувати не має права, вона просто до цього не була готова. Переживала тільки за Марічку. Сподіваюся, її мати забезпечить дитині гарне дитинство і гідне життя.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook