До Парижа я приїхала у березні 2022-го з Києва. Стало небезпечно, я сирота і в Україні мене нічого не тримало.
Перші місяці було важко.У французьку культуру я перший час не поринала. Замкнулася, але ненадовго. Новини дізнавалася із соцмереж.
Зараз вже маю багато і українських знаймих, з діаспори і біженців, періодично виходжу на каву із знайомими французами. Так, я знаю фразцузбку з університету і працювала в Києві перекладачкою, бувала у Франції раніше не раз.
Але коли хочеться, щоб тебе, твої жарти і твій настрій на сто відсотків розуміли, зустрічаєшся, швидше за все, з українцями.
У нашій мові я люблю вжити якесь хитромудре слово, а французькою, навіть якщо я побачу якийсь оборот у книзі, зрозумію з контексту його зміст і запам’ятаю – воно з мене в мові ще довго не вийде. Більшу частину дня я все одно говорю українською, але мені здається, що при близькому спілкуванні хочеться розуміти всі найтонші нюанси мови.
Зараз я фотограф (це моя друга професія), редагую контент удома одна і тому багато мовчу. Клієнти з фотографії у мене найчастіше англомовні, вони з’являються природним чином через мій англомовний інстаграм. Всі івенти та колаборації зазвичай приходять французькою частиною, тому мова моєї електронної пошти французька. Ну, а вдома, з близькими друзями – українською.
Особливих відмінностей між нашою кухнею та французькою я не відчуваю. Пюре – воно і тут пюре. Курка – вона і тут курка. Іноді купую вареники, але равіолі з Monoprix – цілком гідний аналог, лише дешевше втричі.
Щоправда, у Франції навіть узимку немає культу супів. Окрім хіба що крем-супів. Я люблю приготувати курячий бульйон з картоплею.
Я хочу вже зараз називати себе парижанкою, бо дуже люблю та розумію Париж, орієнтуюсь у ньому без карт. А ось стовідсотковою француженкою поки що ні.
Наша хватка, реактивна швидкість, амбітність – Франція мене розм’якшила. Іноді мені не вистачає нашого чіткого і прямолінійного підходу до роботи, способу думки та дій.
Думаю, мені буде складно повернутись в українську дійсність. Мені подобається в собі ця двоїстість, подобається бути такою ось double culture, приймати інформацію з двох різних полюсів, причому тією мовою, якою ця інформація народжується.
Подобається знати та розуміти наше суспільство, вчитися розуміти французьке, розділяти його цінності.
Свята вже більше відчуваю місцеві, скоріше просто тому, що вони тут вихідні. Відчуття досі дуже розмите. Але їх французьке прочитання в контексті сучасного світу особисто мені за духом ближче.
Не знаю, чи повернуся. Життя покаже.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
