Мене звати Орися і мені вже 38 років. Я розлучилася 6 років тому. Донечці Мартусі 11 років. З батьком дитини не спілкуюся. У мене є вища освіта, але так вийшло, що працюю не за фахом.
Мої відносини з мамою дуже важкі, хоча і живемо далеко один від одного. Вона мене не любить і більш того, призирає. Вона постійно контролює мене. До сих пір чую від неї цькування з будь-якого приводу. Все, що б я не зробила, все не так на її думку. Я погана дочка, я нічого не доб’юся і свою Марту я погано виховую.
Мама доклала максимум зусиль, щоб розлучити мене з Кирилом. І до сих пір я не можу влаштувати власне життя. Як тільки у мене з’являється чоловік, я відразу стаю, за її словами, непутящою жінкою.
З самого дитинства я була найгіршою дитиною на всьому білому світі. Я виросла, закінчила вуз, поїхала від неї. Але мама мене не залишає. Вона регулярно приїжджає. Вичитує мене за те, що не так прибираю, не так виглядаю, не те кажу, не те роблю.
Вона втручається в мої стосунки з Мартою. Дочка після її від’їзду стає некерованою, звинувачує мене у всьому. Всі мої подруги погані і на роботі мене не поважають. Так говорить моя мама.
Ми весь час сваримось з нею. Для мене це дуже важко. А ще вона, наче навмисне, провокує мене, щоб зайвий раз довести, що я ніхто на цьому світі. Але вона ж мама! А мами повинні любити.
Я більше не можу витримати такого ставлення до себе. Як мені діяти? Як позбавитися цього тягару на душі? Як змінити ставлення матері до мене?
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – kobieta
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
